Завдяки незліченній кількості фільмів кожен може уявити, що означає бути заручником терористів. Проте кінематографічні жахи тьмяніють у порівнянні з реаліями російської окупації. Що відбувається, коли кремлівські орки захоплюють село?
Отже, уявіть те, що неможливо уявити: 350 селян напхали в тісний шкільний підвал, де вони – ті, хто вижив – провели близько місяця без свіжого повітря, санітарії, можливості лежати, а часто й без їжі. Це – не кіно. Це дійсно сталося в селі Ягідне на Чернігівщині в перші місяці повномасштабного російського вторгнення.
Дві волонтерки, Світлана та Лілія, по дорозі додому натрапили на російський наступ і були змушені залишитися в селі. Коли 3 березня прийшли росіяни, селяни здебільшого ховалися в льохах і підвалах. Світлана та Лілія також перебували в підвалі з дев’ятьма іншими людьми. «Всі сиділи, як миші. Коли пісяли на відро, то старалися, щоб сеча попадала на його стінки: так не дзюрчало. У цілковитій тиші ми просиділи до 4:45 ранку. А потім рашисти почали грюкати в наш погріб», – згадує Світлана.
Два дні їх тримали в тому льосі. У цей час росіяни розстрілювали чоловіків – за штани військового зразка, за небажання віддати мобільний телефон, за коментар і без жодного приводу.
5 березня рашисти відчинили підвали, построїли всіх людей у колону, погнали, як худобу, до місцевої школи, і втиснули всіх 350 селян до її тісного підвалу. Підвал був повністю зайнятий стільцями, навіть не було проходів між рядами. Пізніше підрахували, що на кожного заручника припадало лише 0,6 кв. м.
«Орки відкривали двері о сьомій ранку, щоб ми сходили в туалет. І то не завжди. Були дні, коли ми сиділи замкнені по дві доби і більше. Старі люди ходили в туалет під себе. І це нічим було прибрати, воно смерділо, засихало… Для решти виділили чотири відра. Але ж цього мало для понад трьох сотень людей. Витяжок у підвалі не було, стояв жахливий сморід. Люди не витримували і помирали від нестачі кисню», – розповідає Світлана. «Орки одразу сказали: нам на вас нас..ти. Ми їм були потрібні, лише для прикриття».
Якщо вдень хтось помирав, то росіяни дозволяли нам винести тіло і покласти його в котельні неподалік. Якщо смерть наставала вночі, то до ранку труп залишався в підвалі, поряд з жінками та дітьми.
Близько п’ятої частини заручників були діти, наймолодшому з яких на момент початку окупації виповнився лише 21 день. Дітям було особливо важко залишатися без їжі по кілька днів.
Російські терористи тричі намагалися забрати молодих жінок, але були настільки п’яні, а сморід був таким сильним, що вони відмовлялися від намірів ґвалтувати.
Ввечері 31 березня до підвалу донеслися звуки техніки, що поспішно від’їжджала, а потім усе стихло. Росіяни пішли, а наступного дня українські сили евакуювали заручників.
«Я ніколи не думала, що потраплю в таке пекло. ХХІ століття, навкруги цивілізований світ… Коли це все зі мною сталося, не вірила, що є шанси вибратися живою. Якби в орків було більше часу на відступ, вони б спалили нас живцем у тому підвалі», – каже Світлана.
***
Ягідне не було єдиним місцем, яке стало «вітриною» російських звірств – просто менш відомим, ніж, наприклад, Буча. І ми не знаємо скільки ще таких сіл і підвалів є на територіях, досі окупованих росіянами.
Тероризм означає використання насильства та страху, особливо проти мирного населення, для досягнення певних політичних цілей. Російський тероризм є особливо потворним і нелюдяним, оскільки значною мірою росіяни використовують насильство заради насильства – вбивати, катувати, ґвалтувати, тобто принижувати будь-якими способами. Але, може, якраз це і є їхньою справжньою політичною метою?
Джерело: Українська правда. Життя
