колишній президент Світового Конґресу Українців
Джерело: Zaxid.net
Наприкінці свого десятирічного перебування на посаді Генерального секретаря НАТО Єнс Столтенберг висловив такі перлини мудрості під час свого виступу 19 вересня 2024 року на заході Німецького фонду Маршалла під назвою «Роздуми про складне десятиліття»:
«Ми всі хочемо, щоб ця війна закінчилася. Найшвидший спосіб закінчити війну є програти її. Але миру це не принесе. Це принесе російську окупацію. […]
Парадокс полягає в тому, що чим більше зброї ми зможемо доставити Україні, тим більша ймовірність того, що ми зможемо досягти миру та закінчення війни. […]
Неможлива стійка безпека в Європі без стабільної України. І немає тривалої безпеки для України без членства в НАТО».
Завдяки цьому важливому розумінню стає очевидним, що для забезпечення справжнього та тривалого миру та безпеки в Європі країни-члени НАТО повинні надати Україні: (a) необхідну їй зброю, в тому числі великої дальності та без недалекоглядних обмежень щодо її використання, щоб Україна могла ефективно захистити свій повітряний простір, звільнити свої території та виграти війну Росії; і (б) членство в НАТО, щоб гарантувати, що Росія не буде нападати на Україну в майбутньому.
Чи така ефективна і цінна інвестиція в його майбутнє є надто високою для Заходу?
Під час програми CNN Fareed Zakaria GPS 15 вересня 2024 року цей відомий журналіст розповів, що колишній президент Естонії Керсті Кальюлайд сказала йому, що:
«Ця війна — це боротьба волі. Путін хоче перемогти, і він перетворив свою економіку на військову машину, витрачаючи приблизно 7 або 8% ВВП на свою агресивну війну. Захід витрачає приблизно 0,2% свого ВВП, допомагаючи Україні захищатися. Якби ми змогли навіть подвоїти цю цифру, то ми могли б привести Путіна до банкротства».
Хоч і не незначна, ця ціна бліда в порівнянні з тою високою ціною, яку Україна щодня платить за захист своєї територіальної цілісності та Європи. Адже, окрім як для нелюдського Кремля, немає вищої ціни, ніж людські життя. Кровопролиття та руйнування в Україні є свідченням того, що її народ справді платить найвищу ціну, щоб зупинити зловмисну імперіалістичну силу, яка прагне зруйнувати безпеку Заходу та відтворити неорадянський Союз.
Таким чином, для нашого спільного добробуту Захід повинен допомогти Україні виграти цю війну, а потім забезпечити, щоб історія не повторилася з черговим геноцидом проти українського народу.
Це вимагатиме справжнього лідерства та непохитної рішучості, оскільки перемога над сьогоднішньою постійною загрозою російського імперіалізму не буде здобута нерішучістю та напівзаходами.
Позитивним моментом є те, що варто пам’ятати, що Україна справді бореться як Давид проти Голіафа, і, хоча проголошувалося, що переможцем є значно більший і сильніший Голіаф, ті, хто читав біблійну Книгу Самуїла, знають, що Давид переміг. Так станеться і для України.
Дійсно, незважаючи на те, що підтримка Заходу була поступовою і часто запізнілою, Україна не тільки захищалася більше десяти років від імперіалістичної Росії, яку підтримували інші авторитарні держави, але вона вже розвіяла міф про те, що Росія є військовою наддержавою. Це демонструє, що за реальної стратегічної підтримки Заходу Україна справді може виграти війну Росії.
На початку тотальної війни Росії вороги та скептики України вірили, що Росія здолає Україну лише за три дні. Цілком доречно, що ті самі люди продовжують безсоромно помилятися відносно шляху України до перемоги.
