З театру на передову: інтервʼю з “Моцартом” для Frontline Voices

У сьогоднішньому випуску “Frontline Voices” – серії інтервʼю з українськими захисниками від ініціативи СКУ Unite With Ukraine – надзвичайна особистість, відома під позивним “Моцарт”. Військовий народився в 1977 році в Дніпрі, пройшов військову службу, здобув освіту в інженерії та став успішним бізнесменом. До повномасштабного вторгнення Моцарт був театральним актором. Його життєва історія розгортається від сцен міських театрів до оборонних позицій на передовій, демонструючи глибоке відчуття обовʼязку перед країною. 

За цей час, що триває повномасштабна війна, зрозуміло, що українська армія зазнала багато змін. Які вони, ці зміни? Щось, може, покращилось, щось, може, погіршилось. Яка ваша думка? 

Зміни відбуваються дуже повільно. Хоча ставлення до війни трансформувалося, керівництво з радянським корінням залишається незмінним. На мою думку, підкріплену фактами, таких лідерів необхідно замінити. Я б відсторонив від керівництва всіх командирів бригад та батальйонів у віці 48-50 років. На жаль, вони застрягли в минулому, не інноваційні, обмежуються застарілими інструкціями замість креативного підходу. Війна вимагає хитрості, креативності та спроможності до співпраці, адже тільки так можна досягти успіху на полі бою і вижити, прагнучи до перемоги. Сліпе слідування підручникам не приведе до перемоги, особливо в складних тактичних ситуаціях.

А які зараз взаємини між керівниками й звичайними бійцями? Можете трошки більше про це розповісти? 

Успіх на війні значно залежить від взаємовідносин та особистих якостей. У моєму підрозділі я налагодив такі стосунки, що отримав можливість самостійно вирішувати, як виконувати завдання. З самого початку я чітко заявив, що не буду сліпо слідувати інструкціям. Від мене вимагають лише досягнення кінцевої мети, тоді як методи – мій вибір, який не повинен турбувати керівництво. Протягом трьох років на фронті я неодноразово доводив, що мій підхід є ефективним і дійсно працює.

Розкажіть, будь ласка, як ви взагалі оцінюєте рівень підтримки українського війська звичайними людьми й діаспорою? Чи достатньо вони роблять для українського війська? 

Я можу говорити лише про свій підрозділ, але наші стосунки з діаспорою справді тісні й допомагають нам значно. Щодо інших підрозділів, я не в курсі, як діаспора допомагає їм, але ми дійсно відчуваємо підтримку. Щодо цивільного населення України, я маю інформацію тільки від свого підрозділу і не буду її розповсюджувати.

Однак за останні 9-10 місяців, можливо навіть пів року, підтримка помітно зменшилася. Раніше, коли я викладав фото на Facebook, я міг зібрати від 40 до 60 тисяч гривень за допомогою двох постів. Останній збір, проведений близько чотирьох тижнів тому і націлений на ремонт машин, на жаль, приніс лише 4700 гривень за тиждень. Війна, як і будь-який бізнес, вимагає інвестицій для досягнення результатів.

А як Ви думаєте, з чим це може бути пов’язано? Чого знизилась активність людей? 

Людина справді здатна звикати до будь-яких умов, навіть до найскладніших. Нещодавно я вирішив узяти відпустку і провів її на чудовому острові Мадейра. Місце настільки мені сподобалося, що я навіть розглянув можливість переїзду туди на постійне проживання. Подорожуючи між Україною, Польщею та іншими країнами, я зрозумів, що люди дійсно втомилися від війни. Однак важливо відзначити, що діаспора все ще зацікавлена у підтримці України, і ця підтримка необхідна. Це підкреслює важливість зв’язків та спільної діяльності у важкі часи.

От, наприклад, СКУ, я знаю, ми доволі активно вам допомагаємо. Можете, наприклад, навести якийсь приклад, що із того, що ми вам надали, було корисним для вас? Як допомога наша змінила ситуацію саме для вас?

Я не займаюсь питаннями кількості переданих нам речей, оскільки моя основна діяльність пов’язана з бойовими завданнями. Проте, наскільки мені відомо, поставки дронів, про які ви згадували, були здійснені вчасно та в достатній кількості. Це має велике значення для підтримки нашої оперативності та ефективності на полі бою.

Ви як людина, яка безпосередньо бере участь в обороні Харківської області, як ви можете оцінити цю ситуацію? 

Корупційні схеми в Україні, на жаль, продовжують функціонувати. Якби оборонні лінії були побудовані належним чином, можливо, ситуація на фронті склалася б інакше. За останні 2,5, а то й 10 років не було належно розбудовано фортифікаційні споруди, хоча ресурси та матеріали були доступні. Проте, все пішло на корупцію.

Мені здається, що це не просто недбалість, а щось на кшталт політичної гри або обміну, де реальна мета — не будівництво оборонних ліній. Це дуже тривожно, адже в такі часи критично важлива кожна деталь оборони країни.

Якщо продовжуєте розмову про Харківщину, як Ви вважаєте, чому ворог активізувався саме на цьому напрямку? Чому саме Вовчанськ?

Це тактично вигідно для ворога. Вони, ймовірно, прагнуть таким чином дістатися до Харкова, щоб оточити його. Їхня мета — оточити Харків і використовувати це як перевагу в переговорах. Наразі Вовчанськ є дуже важливим логістичним вузлом.

Чи справді росіяни такі недолугі, якими вони здаються? Чи оцінюємо ми їх об’єктивно?

Я не знаю, як інші оцінюють їх, але я вважаю їх дуже розумними, експертними та істотами, які швидко навчаються. Вони вчаться неймовірно швидко.Мотивація у них інша. Якщо ми маємо демократію, то в них – автократія. І насправді керувати військом в умовах автократії дуже легко. У них є підрозділи, які стріляють у відступників, ідуть ззаду та не дозволяють відступати. Є також служби, які систематично пригнічують солдатів. До того ж солдат у них багато. Загалом, у них більше людей. Вони точно не тупі. Ця риторика, яка розганялася в медіа, мала на меті показати їх нерозумними, але це не так. Вони розумні.

Продовження інтервʼю читайте на сайті Unite With Ukraine.