1 травня виповнюється 78 років видатному українському співаку, солісту легендарних ВІА “Смерічка” й “Світязь”, Народному артисту України, Герою України, Василю Івановичу Зінкевичу. Світова українська спільнота приєднується до численних привітань та зичить многая і благая літа пану Василю. На честь Дня народження публікуємо інтерв’ю з Василем Зінкевичем для видання “Український інтерес”.
Василь Зінкевич: Що це за народище, який може лікувати своїми піснями?
Автор: Ольга Дубовик
ВИДАТНИЙ СПІВАК ГОТУЄ НОВУ ПРОГРАМУ «УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ ЄДНАЄ СВІТ»
А ви помітили, коли саме з екранів олігархічних телеканалів і радіо почали поступово зникати українські співаки, пісні, концерти? Інформаційне витіснення питомо українського розпочалося ще з кінця 90-х років. Під цю спершу ніби й непомітну, поступову хвилю замовчування потрапили також і наші пісенні генії: Володимир Івасюк, Назарій Яремчук та Василь Зінкевич. Вже не кажу про Анатолія Солов’яненка, Дмитра Гнатюка, Оксану Петрусенко чи Діану й Тараса Петриненків. Маємо тисячі талантів. А на інформаційному гребені – майже пустка. Та священне місце пустим не буває. Замість українських пісень мізки молодих поколінь українців за допомогою телевізії, «ефемок» і соцмереж задурюються дешевим, примітивним російськомовним репом та співаками третьосортного штибу, але знову ж таки російськомовними чи англомовними. Але не українськими. І це велика проблема, про яку мовчати не можна.
ВАСИЛЬ ЗІНКЕВИЧ. ЛИЦАР УКРАЇНСЬКОГО МЕЛОСУ
Тим більшою подією став нещодавній концерт «Скрипка грає» на головній сцені країни – у «Палаці Україна» за участю Народного артиста України, Героя України Василя Івановича Зінкевича. Сивочолий лицар українського мелосу, він сьогодні – єдиний серед живих з тієї легендарної трійці, яка на весь світ заспівала «Червону руту». Більше того, 76-річний Василь Зінкевич у чудовій формі: рухливий, енергійний, голосистий. І принциповий у своїх переконаннях. Тому ніколи не погоджувався виступати в агітаційних мистецьких бригадах різних політиків, хоча пропозицій не бракувало.
Концертів Зінкевича насправді навіть у «Палаці Україна» давно не було. Про причини залишається лише здогадуватися. А цей, що відбувся, переносився двічі через пандемію. Коли ж нарешті мав статися, то реклама про подію з’явилася ледве не за тиждень до початку. Проте віддані шанувальники таки зафіксували новину і почали купувати квитки. Виявилося, щоб потрапити на концерт, треба ще здати «ПЛР» або експрес-тест на ковід. Найнаполегливіших поціновувачів таланту Василя Зінкевича навіть це не зупинило, одначе концертна зала по факту виявилася заповненою глядачами лише на дві третини і вільних місць не бракувало.
Упродовж перших двох годин (!) концерту виступали інші виконавці, серед яких і всесвітньовідомий скрипаль-віртуоз неперевершений Василь Попадюк. Проте люди з нетерпінням чекали появи саме Зінкевича.
Василь Іванович тріумфально вийшов на сцену з піснею-пророцтвом, піснею-заклинанням «Новий день над Україною». Йому аплодували стоячи. Артист влаштував глядачам двогодинну пісенно-поетичну сповідь: промовляв і співав. Зрештою зізнався, що виговорився за два роки поспіль. Глядачі вдячно влаштовували овації. Прозвучали такі пісенні шедеври як балада «Літо пізніх жоржин», «Скрипка грає», «Море вечорове», «Марічка», «Така прозора музика звучить». «А любов як весна цвіте», «Музико моя», «Два кольори»…
Оскільки журналістам давно відомо, що Василь Зінкевич не дає інтерв’ю, то монологи Народного артиста України під час концерту можна вважати відповідями на всі можливі запитання. Головна новина: Василь Зінкевич вже 10 років готує нову програму «Українська пісня єднає світ». Дуже просить слідкувати за анонсами та прийти на дійство. Навіть хотів би влаштувати безплатний концерт для всіх охочих. Але коли це станеться через пандемію – сказати важко.
«ХОЧУ, ЩОБ ВИ ПОЧУЛИ ТЕ, ЩО Я ЗРОБИВ ЗА 10 РОКІВ»
Я записала все, що промовляв Василь Зінкевич зі сцени. Хочу, щоб ви дослухалися до його не просто слів, а послань:
«Вийти на цю сцену – це не просто сповідь чи звіт, – з високої духовної ноти розпочав розмову артист. – Це ще зустріч з витоками, де розпочинав свій шлях. Я й гадки не мав про те, що пісня стане моєю долею. І навіть коли зазвучав той щемливий, манливий мотив-вступ «Червоної рути», я не думав, що це визначить мою долю.
Дякую вам за те, що ви чекали на мій виступ два роки. Саме ті вірні, а не то що терплячі – знову прийшли сюди, на мій концерт…
Знаєте, не випадкові ми, братове українці, на цій планеті Земля. Тому що наша пісня то не є просто забава, а наша суть. І ми не можемо без цього. До речі, ви знаєте, що на планеті Земля ми, українці, най-най-найбільше створили народних пісень. Українських. Ми виспівували свою історію через пісню. В самому українському слові вже закарбована музика. Мені доводиться бувати далеко за межами України.
І коли співаю, а публіка стоячи аплодує, я кажу: «Панове, ви ж не розумієте ні єдиного слова». Мені відповідають: «Пане Василю, не потрібно перекладу». Бо у нашому слові звучить конкретна музика. Код. Поетичне слово в обіймах музики стає поетичною музикою. То є незрівнянне, що хвилює століттями. І коли наш славетний хор імені Григорія Верьовки співає своїх пісень там, за межами України. Як би людина швидко не йшла, вона зупиняється, бо звучить її величність Українська пісня. Магічна сила! Напевне, ось цей український космос, який закладений в пісню, того вимагає. Взагалі українські пісні – глибинні.
То чому стверджували, що українського народу не існує, пісні не існує, мови не існує? А Володя Івасюк взяв та й написав «Червону руту», яку заспівали від Сахаліна до Прибалтики. А ви ж казали, що такого народу не існує? Він є!
Є пісні, які стали нашою дорогоцінністю. Як ми чекали в свій час – інтуїтивно, підсвідомо – «Червону руту»! І коли вона з’явилася, ми разом її заспівали, не думаючи про те, що вона стане нашим символом. І ця пісня на сьогоднішній день – як пшеничне перевесло – справді єднає Україну від донецьких степів до зелених Карпат. Ця пісня стала нашою необхідністю.
Ми ще не сказали, братове, своє слово. Ми скажемо! Коли у нашому єстві ствердиться бодай половина національної свідомості, ми зазвучимо в повний голос. Терпіння! Століттями українське знищувалось…
Сто років тому Симон Петлюра звернувся до нашої еліти, до наших вітців Кирила Стеценка й Олександра Кошиця. Мовляв, збирайте, хлопці, людей із сіл і міст та їдьте у світ і показуйте, що ми багаті не тільки чорноземом, хлібом, а маємо пісні та голоси. І поїхав хор Кошиця до Європи, Канади й Америки минулого століття у 20-ті роки. І сказали всі, навіть на рівні президентів, прем’єр-міністрів, в один голос: ЩО ЦЕ ЗА НАРОДИЩЕ, ЯКИЙ МОЖЕ ЛІКУВАТИ СВОЇМИ ПІСНЯМИ? Це було неймовірно! Королева Нідерландів прорекла (це все зафіксовано документально): «Якщо цей народ має такі пісні і голоси – рівних в Європі йому немає». Розумієте? Тобто українська пісня – це відповідальна місія.
Читати продовження на сайті uain.press
