Трохи історії
Одним з перших українців у Мозамбіку (або принаймі людиною, яка мала українські корені), можна назвати Льва Крюгера, сина української мами та німецького тата, який народився у далекому 1912 році у Хабаровську (Россія). Його український дід, Арсеній Шворін, був вчителем у Києві, але через свою участь у політичній діяьності проти царату у русі народників, був висланий разом із родиною на російський Далекий Схід. Лев Крюгер прожив довге і цікаве життя переважно у китайському Далекому Сході, але з 1954 року він проживав у Мозамбіку, де професійно займався мисливством. Лев Крюгер помер у 2004 році, не доживши 2-х місяців до своїх 92 років і був відспіваний у грецькій православній церкві міста Мапуту.
Перші мозамбікці почали приїжджати на навчання в Україну ще у 60-ті роки, коли ще не існувало ані незалежного Мозамбіку (був часткою португальської колоніальної імперії), ані незалежної України. Мозамбікські студенти приїжджали в Україну через посередництво національно – визвольного руху ФРЕЛІМО (Фронт Визволення Мозамбіку). У 1964 – 1971 році, представником ФРЕЛІМО в Україні (саме в Україні, а не в СРСР), був Антоніу Лоренсу Щаде, людина, яка в цей момент займає провідні посади в юридичній системі мозамбікської провінції Нампула (північ країни). Деякі з цих мозамбікців одружувалися на українках, пізніше дехто з них приїхав в Африку, дехто лишився жити в Україні. Скажімо, вже цитований пан Антоніу, має у Києві 35-річного сина К., який разом із мамою залишився в Україні, тоді коли тато повернувся в Африку.
На світлині: Дмитро Яцюк
Однією з перших українок, яка після одруження вирішила поїхати жити в Африку, була киянка, художниця Марія Смоляр (псевдонім Цензані). Разом із чоловіком вона кілька років жила у сусідніх із Мозамбіком африканських країнах, чекаючи проголошення мозамбікської незалежності. Коли ж країна стала офіційно незалежною 25 червня 1975 року, вона була першою з українок, яка разом із чоловіком приїхала у Мозамбік. У 1989 році пані Марія виграла художній конкурс у Японії, присвячений проблемам екології, куди представляючи Мозамбік, надіслала картину, яка згадувала чорнобильську трагедію. Пізніше пані Марія з двома доньками емігрувала у Канаду, де померла від раку на початку цього сторіччя.
Українська громада у Мозамбіку. Сучасність
За неофіційними підрахунками, у Мозамбіку сьогодні проживає близько 400—700 українців (до цієї кількості зараховуються діти від змішаних шлюбів). Адже більшість цих афроукраїнців народилися в Україні, мають одного з батьків (переважно, матір) — українського роду, і якщо колись матимуть бажання отримати українське громадянство, чинний закон дозволяє їм це зробити. Організованої української громади в Мозамбіку не існує, так саме як української церкви, чи українських громадських організацій. Більшість українців є православного обряду і ходять до грецької православноі церкви, священник якої о. Георгій є вихідцем з Украіни.
У Мозамбіку не існує жодного українського дипломатичного представництва. Найближче Посольство та Консульство знаходяться у столиці Південно-Африканської Республіки, місті Преторія. Консул буває у країні дуже рідко, скажімо, за весь 2005 та шість місяців 2006 року, він не зустрічався із громадою жодного разу. Не має у Мозамбіку навіть почесного консула, хоча у країні живе певна кількість людей, які в різні роки вчилися в Україні і зараз займають почесні посади в Уряді, державних організаціях. Скажімо, колишній міністр внутрішніх справ, Алмеріно Манєнже, вчився у Київській академії Військово-Повітряних Сил, і таких, як він, чимало.
Політичне життя у Мозамбіку
Мозамбік сьогодні — це фактично двопартійна країна. Правляча партія ФРЕЛІМО (Фронт Визволення Мозамбіку), опозиція — колишня антикомуністична партизанка — РЕНАМО (Мозамбікський Національний Опір). Інші партії помітної ролі у політичному житті країни не відіграють.
Останні парламентські вибори, які проводяться одночасно з президентськими (грудень 2004 року), були виграні ФРЕЛІМО. Опозиція оскаржила ці результати, звинувачуючи ФРЕЛІМО у фальсифікації (голосування 100% виборців на окремих дільницях, побиття спостерігачів від опозиції, маніпуляції з виборчими скриньками), але міжнародні спостерігачі підтвердили легітимність виборів. Близько 60% громадян не взяли участі у цьому голосуванні.
На президентських перегонах виграв кандидат від ФРЕЛІМО — Арманду Еміліу Гебуза, вихованець спец-служб, колишній політичний коміссар армії. Українці мозамбікською політикою здебільше не цікавляться і навіть ті з них, хто має мозамбікське громадянство, голосувати зазвичай не ходять.
Мама, Людмила Макасселе, у 1985 році закінчила правничий факультет Київського університету ім. Тараса Шевченка і переїхала жити у Мозамбік. Працювала начальником відділу кадрів у державної компанії Hidrocarbonetos de Moc,ambique, викладала право в єдиному на той час державному університеті ім. Едуарду Мондляне, потім стала прокурором у столиці країни — місті Мапуту. Зараз вона є Прокурором Республіки Першої Категорії.
Як Дмитро Яцюк опинився в Африці?
Оскільки мама народилася у передмісті Санкт-Петербурга, у 2004 році російський Перший канал зняв про неї 20-хвилинний фільм на тему «Успішні росіяни, розсіяні по світу» (до сих пір не показаний по ТБ). Сподіваюсь, що коли-небудь якийсь український телевізійний канал також захоче розповісти про маму, яка зробила вражаючу кар’єру у Мозамбіку. Тим більше, що по жіночій лінії вона є далекою родичкою Павла Тичини (Павло Григорович був двоюрідним братом маминої бабусі).
Якe у Мозамбіку ставлення до білого населення?
Переважна більшість жителів Мозамбіку є бідними і дуже бідними, переважна більшість європейців у країні є принаймі заможніми. Звідси й неприязнь бідних до заможніх, але оскільки бідні є, зазвичай, людьми неосвіченими, то у першу чергу вони помічають колір шкіри.
Взагалі ж у Мозамбіку існує певна тенденція до того, аби мулати товаришували і одружувалися із мулатами, індуси з індусами, до того, аби білі брали на роботу білих. Навіть серед африканців досить часте явище, коли вихідці із певної провінції привозять прислугу зі своєї бa’тьківщини. Свого часу лідер мозамбікської революції, маршал Самора Машел зробив дуже багато для того, аби переплавити «нарід у націю», але цю титанічну роботу неможливо закінчити за двадцять чи навіть п’ятдесят років.
Міжрасові шлюби
 |
|
Українці з Мозамбіку |
Африканці за своєю природою є полігамними, а це зовсім не сприяє щасливому шлюбу і сімейному добробуту. У змішаних родинах зіштовхуються непоєднувані ідеї щодо виховання дітей, стосунків з родичами, сексу чи ролі жінки у шлюбі. Якби хтось спитав у мене, чи варто українській жінці одружуватися із африканцем, я б порадив краще пізнати людину, оцінити ії поведінку — і обов’язково ще вдома, в Україні. Не варто думати, що людина, яка є брутальною, невірною чи брехливою, може стати кращою у себе на Батьківщині.
Перший в Африці український блог
Здебільше – це португаломовний блог (гібрид сайту, вебжурналу і мережного щоденника), але він також має трохи інформації англійською та українською мовами. У дні Помаранчевої Революції блог поширював багато інформації з України португальською мовою. Ця інформація також розсилалася на адреси часописів та ТБ у Мозамбіку, Португалії і Бразилії та для всіх політичних партій, які мають депутатів у парламенті Португалії.
Адреса блогу: ucrania-mozambique.blogspot.com
При створенні сторінки, переслідувалася ідея розповідати правду про Україну, людям португаломовного світу: Ангола, Бразилія, Гвінея – Біссау, Кабо Верде, Мозамбік, Португалія, Східний Тімор та Макау. На сьогоднішній день (22.06.2006) блог вже відвідали 14.806 осіб, з них Бразилія репрезентує 51% відвідувачів, Україна 10%, Мозамбік 10%, США 6%, Австралія 4% та Єгипет 2%.
Інший напрям роботи блогу — це створення культурних мостів між Україною та Мозамбіком, між українською культурою та культурами народів цієї країни. Між мозамбікцями, які вчилися в Україні, українськими вузами, друзями чи навіть дітьми. Першою успішною благочинною акцією блогу стала успішна спроба допомогти мозамбікському тату, згаданому вже Антоніу Лоуренсу, знайти свого українського сина, якого він не бачив впродовж 34 років.
