Українці в Мозамбіку: від Льва Крюгера до сучасної громади

Українці в Мозамбіку мають тривалу історію, починаючи з еміграції в середині XX століття. Нині громада складається з понад 500 осіб й активно підтримує культурні традиції України, зміцнює зв’язки між двома країнами. Дмитро Яцюк, один з лідерів української громади в Мозамбіку, поділився коротким оглядом історії українців у цій далекій африканській країні.

Одним з перших українців у Мозамбіку (або принаймні людиною, яка мала українські корені), можна назвати Льва Крюгера, сина української мами та німецького тата, який народився у далекому 1912 році у Хабаровську (Росія). Його український дід, Арсеній Шворин, був вчителем у Києві, але через свою участь у політичній діяльності проти царату у русі народників, був висланий разом із родиною на російський Далекий Схід. Лев Крюгер прожив довге та цікаве життя переважно на китайському Далекому Сході, але з 1954 року він проживав у Мозамбіку, де професійно займався мисливством, а пізніше написав декілька книг спогадів. Лев Крюгер помер у 2004 році, не доживши 2-х місяців до своїх 92 років та був відспіваний у грецькій православній церкві міста Мапуту.

У 1950-х роках у Мозамбіку жив та працював Михайло Іванович Терещенко (1886-1956) – український підприємець, цукровар, землевласник та меценат. У березні-травні 1917 року – міністр фінансів, у травні-жовтні 1917 року – міністр закордонних справ у Тимчасовому уряді Росії. Після більшовицького перевороту 1917 року та звільнення із в’язниці весною 1918 року, він емігрував, спочатку у Фінляндію, а потім у Норвегію. Пізніше працював у Мозамбіку, бувши одним із керівників сільськогосподарської компанії “Sociedade Agrícola de MADAL”. Про перебування Терещенка у Мозамбіку побіжно згадується у біографічній книзі “Перший олігарх” (виданої у Києві у 2012 році), написаної його онуком, Мішелем Терещенком.

Перші мозамбікці почали приїжджати на навчання в Україну ще у 1960-ті роки, коли не існувало ані незалежного Мозамбіку (був часткою португальської колоніальної імперії), ані незалежної України. Мозамбікські студенти приїжджали в Україну через посередництво національно – визвольного руху ФРЕЛІМО (Фронт Визволення Мозамбіку). У 1964 – 1971 році, представником ФРЕЛІМО в Україні (саме в Україні, а не в СРСР), був Антоніу Лоуренсу Щаде, людина, яка довгий час займала провідні посади в юридичній системі мозамбікської північної провінції Нампула. Деякі із цих мозамбікських студентів одружувалися з українками, пізніше дехто із них приїхав в Африку, а дехто лишився жити в Україні. Скажімо, той же Антоніу Щаде, залишив у Києві сина, Костянтина Чаде (так в Україні було помилково записане його прізвище), який разом із мамою постійно проживав у Києві, тоді коли його тато повернувся в Африку.

Однією з перших українок, яка після одруження вирішила переїхати жити в Африку, була киянка, художниця Марія Смоляр (творчий псевдонім Цензані). Разом із чоловіком вона кілька років жила у сусідніх із Мозамбіком африканських країнах, чекаючи проголошення мозамбікської незалежності. Коли ж країна стала офіційно незалежною 25 червня 1975 року, подружжя приїхало у Мозамбік. У 1989 році пані Марія виграла художній конкурс у Японії, присвячений проблемам екології, куди представляючи Мозамбік, надіслала картину, яка згадувала чорнобильську трагедію. Пізніше пані Марія з двома доньками емігрувала у Канаду, де й померла на початку цього сторіччя.

Українська громада Мозамбіку. Сучасність

За неофіційними підрахунками, у Мозамбіку сьогодні проживає близько 500 українців (рахуючи дітей від змішаних шлюбів). Адже більшість цих афроукраїнців народилися в Україні, мають одного з батьків (переважно, матір) – українського роду, та мають право на отримання українського громадянства, чинний закон дозволяє їм це зробити. У Мозамбіку не існує юридично зареєстрованих українських організацій чи української церкви, водночас проживає досить таки активна громада. Більшість українців належать до православного обряду та відвідують грецьку православну церкву Архангелів Михайла та Гавриїла у місті Мапуту. У середині 2000 рр., парохом цієї церкви був український священник отець Георґій (Юрій Золотенко), який народився у місті Хмельницькому та здобував вищу церковну освіту у Греції.

Українці Мозамбіку беруть активну участь у житті своєї національної громади. Щорічно у країні відзначається День Незалежності та інші пам’ятні дати, пов’язані із трагедією Голодомору чи героїчної оборони Україні від збройного нападу РФ, починаючи із 2014, та звичайно, особливо від 24.02.2022.  

Дипломатична присутність

20 жовтня 2017 року у місті Мапуту було урочисто відкрите Почесне Консульство України, яке очолив мозамбікський бізнесмен та меценат Абіліу Соейру, у відкритті Консульства брали участь тимчасовий повірений (пізніше Посол) України у Південно-Африканській Республіці (ПАР) Любов Абравітова, представники МЗС Мозамбіку та України; ділових кіл країни та української діаспори.

Вже у квітні 2024 року у Мозамбіку розпочало роботу посольство України. В урочистому заході відкриття взяли участь представники уряду, бізнесу, громадськості Мозамбіку, української діаспори, члени акредитованого у Мапуту дипкорпусу та журналісти. Головою дипломатичної місії стала посол України Любов Абравітова, із постійною резиденцією у Преторії.

Нарешті, 8 січня 2025 року, Надзвичайним та Повноважним Послом України у Республіці Мозамбік був призначений кар’єрний дипломат Ростислав Троненко, який попередньо обіймав посаду Надзвичайного та Повноважного Посла України у Португалії (2005-2010) та у Бразилії (2012-2021).

Політичне життя Мозамбіку

Мозамбік – це країна, якою із моменту здобуття незалежності у 1975 році керує панівна ліва партія ФРЕЛІМО (Фронт Визволення Мозамбіку). Сьогоднішня опозиція – складається із дисидентів ФРЕЛІМО у вигляді партії PODEMOS (Оптимістична партія за розвиток Мозамбіку), Демократичного руху Мозамбіку (MDM) та колишнього антикомуністичного партизанського руху – РЕНАМО (Мозамбікський Національний Опір).

Останні парламентські вибори, які проводилися одночасно із президентськими (жовтень 2024 року), були виграні ФРЕЛІМО. Опозиція оскаржила ці результати, звинувачуючи ФРЕЛІМО у масштабних фальсифікаціях (голосування 100% виборців на окремих дільницях, побиття спостерігачів від опозиції, маніпуляції з виборчими скриньками), але міжнародні спостерігачі підтвердили загальну легітимність виборів.

На президентських перегонах виграв кандидат від ФРЕЛІМО – Даніель Чапу, колишній вчитель та губернатор провінції Інямбане, набравши 65,17% голосів. На другому місці – кандидат, якого підтримує PODEMOS, Венансіу Мондлане із 24,19%. Українці мозамбікською політикою, здебільше, не цікавляться, навіть ті з них, хто має мозамбікське громадянство, зазвичай у голосуваннях участі не беруть.

Українка – прокурор Мозамбіку

Українка Людмила Макасселе (Словохотова) у 1985 році закінчила правничий факультет Київського університету ім. Тараса Шевченка та переїхала жити у Мозамбік. Працювала начальником відділу кадрів у державної вугільній компанії Hidrocarbonetos de Moçambique, викладала право, у єдиному на той час, державному університеті «Едуарду Мондлане», потім стала прокурором у столиці країни – місті Мапуту. У 2019 році Людмила Макасселе пішла на пенсію у статусі заступника Генерального прокурора Мозамбіку, у листопаді 2024 вона померла та була похована у місті Мапуту.

Оскільки Людмила народилася у передмісті Санкт-Петербурга (на той час Ленінграду), у 2004 році російський «Перший канал» зняв про неї 25-хвилинний сюжет у 10-серійному проєкті «Успішні росіяни». Сподіваємось, що коли-небудь якийсь український телевізійний канал також захоче розповісти про цікаве життя Людмили Макасселе, яка зробила виняткову кар’єру у Мозамбіку. Тим більше, що по жіночій лінії вона була непрямою родичкою Павла Тичини (Павло Григорович був двоюрідним братом її бабусі).

Яке у Мозамбіку ставлення до європейського населення?

Переважна більшість жителів Мозамбіку є бідними, переважна більшість європейців, які проживають у країні, зазвичай належить до середнього класу. Звідси й певна неприязнь бідних до заможних, але оскільки бідні є, частіше всього, людьми неосвіченими, то у першу чергу вони помічають колір шкіри.

Взагалі у Мозамбіку існує певна тенденція до того, аби певні етнічні групи товаришували та одружувалися у середині своєї етнічної спільноти. Навіть серед африканців досить часте явище, коли вихідці із певної провінції наймають хатніх працівників лише зі своєї бáтьківщини. Свого часу лідер мозамбікської революції, маршал Самора Машел зробив дуже багато для того, аби перетопити “нарід у націю”, але цю титанічну роботу неможливо закінчити за двадцять чи навіть п’ятдесят років.

Міжрасові шлюби

Африканці за своєю природою є полігамними, а це зовсім не сприяє щасливому шлюбу чи сімейному добробуту. У змішаних родинах часто зіштовхуються непоєднувані ідеї щодо виховання дітей, стосунків із батьками та родичами, сексу, подружньої вірності чи ролі жінки у шлюбі. Якби хтось спитав чи варто українській жінці одружуватися з африканцем, найкраща порада, яку можна було б дати – це спочатку краще пізнати людину, оцінити її поведінку – обов’язково ще вдома, в Україні, назагал поза Африкою. Не варто думати, що людина, яка є брутальною, невірною чи брехливою, може стати кращою у себе на Батьківщині.

Перший в Африці український блог

Португаломовний блог “Universo Ucraniano” (Український Всесвіт), був створений у грудні 2004 року, під час Помаранчевої Революції, коли поширював актуальну інформацію з України та про Україну португальською мовою. У той час інформація блогу також розсилалася на адреси часописів та ТБ, насамперед у Мозамбіку, Португалії та Бразилії та для всіх політичних партій, які мали депутатські фракції у парламенті Португалії.

Більше за посиланням. 

При створенні блогу переслідувалася ідея необхідності доносити правдиву інформацію про Україну, жителям насамперед португаломовних країн, таких, як Ангола, Бразилія, Гвінея – Біссау, Кабу Верде, Мозамбік, Португалія, Східний Тимор та Макау. Станом на сьогодні (початок 2025 року) блог вже відвідали більше, а ніж 3,1 мільйона осіб, із них Бразилія представляє близько половини відвідувачів.

Інший напрям роботи блогу – це створення культурних мостів між Україною та Мозамбіком, між українською культурою та культурами народів цієї країни. Між мозамбікцями, які вчилися в Україні, українськими ВНЗ, друзями чи навіть дітьми. За час існування блогу, він успішно допоміг декільком змішаним українсько-мозамбікським родинам знайти один одного, навіть у тих випадках, коли батьки та діти, розкидані історією та часом, не бачилися між собою впродовж довгих десятиріч.