У суботу в Софійському соборі столиці України відбулася презентація ікон, написаних двома київськими митцями на дошках від ящиків з-під боєприпасів, на вшанування пам’яті загиблих захисників України.
Автори серії з 11 ікон Олександр Клименко та Соня Атлантова назвали її «Софійський Деісис» і присвятили воїнам трьох бригад Територіальної оборони Київщини, які віддали своє життя за порятунок Батьківщини.
Після коротких вступних слів художників та організаторів заходу Олександр зачитав імена загиблих воїнів територіальної оборони, а Соня записала ці імена на іконах. У цей час простір під склепінням старовинного собору наповнився магічною музикою у виконанні гурту «Хорея Козацька» під керівництвом відомого кобзаря, бандуриста та лірника Тараса Компаніченка.
За словами Клименка, ідея створення серії «Софійський Деісис» виникла рік тому, коли росіяни тікали з Київської області. На той час Олександр був водієм Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Пирогова (ПДМШ). Вони приїхали до щойно звільненої Бородянки, де Олександр побачив ящики з-під боєприпасів, залишені росіянами,– як йому сказали, вагнерівцями. Ці ящики він забрав додому.
«Тоді мені спало на думку, що ми могли б створити серію робіт, присвячених нашим бригадам територіальної оборони, – розповів він Світовому Конґресу Українців. – Для мене наші воїни територіальної оборони є символом жертовності. Люди, які ще вчора не були військовими, яких жартома називали «інтелігентами з дерев’яними автоматами», зупинили професійну російську армію. Зупинили по суті своїми тілами, своїм життям. Як водій ПДМШ я на власні очі бачив, як вони діяли».
Ідея остаточно сформувалася в грудні, і художники взялися за пензлі. Остання ікона серії була закінчена за кілька годин до презентації.
«Тож наша загальна ідея писати ікони на ящиках з-під озброєнь – перетворення смерті (символом якої є ці ящики) на життя (яке в українській культурі традиційно символізують ікони) – стала гіперсимволічною, оскільки ми використали смертоносні скрині, привезені в Україну російськими агресорами», – сказав Олександр.
За його словами, ікони з циклу «Софійський Деісис» стануть частиною експозиції Софії Київської, принаймні на деякий час. Собор може купити ікони і залишити їх собі назавжди. Інший варіант – ікони для Софійського собору міг би купити меценат. «У будь-якому випадку ця серія не буде виставлена на продаж, як інші наші ікони».
«Кошти від проданих ікон підуть родинам загиблих, – зазначив Клименко. – Таких сімей, які потребують підтримки, багато – з двома-трьома дітьми, літніми батьками».
У своїх попередніх роботах художники зберігали фактуру дощок, але для «Софійського Деісису» використали синій левкас. «По-перше, ми завжди у творчому пошуку, — каже Соня Атлантова. – Але головним було те, що ми хотіли, аби наші ікони відповідали стилю фресок на стінах Софійського собору – адже ці ікони були призначені для собору.
Вона пояснила, що вибір ікон був продиктований тим, що це Деісис – святі моляться за всіх людей у Судний день. «Порядок ікон здавна встановлений традицією: у центрі Ісус Христос, біля Нього Пресвята Богородиця та Іван Хреститель, потім Архангели і потім обрані святі. Ми вибрали святих воїнів – звісно, Юрія Змієборця і Димитрія Солунського, а також Бориса та Гліба, перших святих, канонізованих у Київській Русі».
Ідея писати класичні візантійські ікони на ящиках з-під боєприпасів належить Олександру Клименку. Восени 2014 року він разом із дружиною Сонею та ще кількома художниками організував виставку на підтримку Головного військового клінічного госпіталю України. Серед експонатів були звичайні ікони. Частину ікон було продано, в тому числі кілька на подарунок батальйону «Січ». Олександр був одним із запрошених до батальйону на церемонію. Там він побачив купи використаних ящиків від АКМ і звернув увагу, що дошки цих ящиків дуже схожі на дошки, на яких вони з Сонею писали ікони.
Відтоді виставки ікон на ящиках з-під боєприпасів відбулися в багатьох країнах по обидва боки Атлантики – 50 виставок лише за рік після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Остання відкрилася в Латвії два дні тому.
У багатьох випадках презентації ікон супроводжував Тарас Компаніченко – сам чи разом з гуртом.
«Олександр завжди намагається занурюватися глибше і хоче, щоб такі акти сакральної творчості супроводжувалися відповідною сакральною музикою – щоб досягти, так би мовити, синкретизму мистецтв», – каже Тарас. «Це не концерт, а співтворчість, тому ми повинні тонко відчувати один одного. Тут ми виконуємо не літургійні, але все ж сакральні твори як старого, так і сучасного українського музичного мистецтва. Ми маємо поєднати страстотерпство Христа з муками загиблих і поранених українських героїв. Ми кажемо: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав». І наші герої смертю смерть подолали – щоб воскресла і жила Україна. Україна, про яку ми мріємо».
