Памʼяті Професора Тараса Гунчака

13 березня 1932 – 1 липня 2024

Ділимося сумною вісткою, що 1 липня, 2024 року на 92 році життя, визначний український історик, політолог та громадський діяч, Професор Др. Тарас Гунчак із Чатем, Нью-Джерсі відійшов у вічність.  

Професор Гунчак залишає незабутнє враження та глибокі спогади для багатьох – для тих, хто називав його чоловіком, батьком, братом, дідусем, дядьком, другом, учителем та дорадником.  Він також залишив значний особистий та професійний внесок у підтримку боротьби України за свою державність і зробив значний вклад у розвиток сучасної української політичної думки.  

Життя Тараса Гунчака збіглося з багатьма монументальними історичними подіями 20-го та 21-го століть, які сформували його визначну життєву історію й уособлює його гідне, добре прожите життя.

Професор Тарас Гунчак народився 13 березня 1932 року в сім’ї Марії та Григорія Гунчаків у Старому Місті, передмісті Підгайців, Тернопільської області, Україна.  Влітку 1944 він, доля відправила його разом з сім’єю та іншими  жителями села,  до Німеччини – до  Вільсбібурга,  приблизно 66 км від Мюнхена. Майже півстоліття пройшло перед тим як він мав можливість повернутися на батьківщину.  

У травні 1949 року родина Гунчаків, як політичні біженці, вирушила до Сполучених Штатів на військово-транспортному кораблі «Генерал Джампер». У Сполучених Штатах Тарас війшов відразу в середню школу і так почалася його життєва присвята науці та  громадській діяльності.   

Тарас Гунчак здобув ступінь бакалавра та магістра у Фордгам університеті – Нью-Йорк.  І саме там загорівся його дух і він став активістом української справи на все життя. Роки його навчання у Фордгамі були наповнені відстоюванням українських інтересів в університетській системі.

І саме в цей час також розпочалася його активна участь в українській громаді.  У молодого Тараса було безліч різноманітних інтересів – волейбол та пінг-понг у спортивному клубі на 8-й вулиці,  хорист в хорі «Думка», та учасник у жвавих дискусіях в «Лисі Микиті» де молоді провідники української спільноти зустрічалися. Ці безтурботні, щасливі дні громадської активності, пережиті в студентські роки, були перервані лише 18-місячною службою в армії США. 

У 1958 році Тарас переїхав до Відня, щоб продовжити навчання у Віденському університеті; основні курси навчання були історія та філологія слов’янських мов. Але після запеклої розбіжності з професором щодо необхідності в науковій сфері мати відокремлення Московії та Росії від Русі та України, він залишив кафедру слов’янської філології та вступив на кафедру новітньої європейської історії.  

Роки, проведені у Відні, також були наповнені активізмом. За словами професора Гунчака, найбільш знаменнa була Акція 1959 року проти комуністичної пропаганди, яка мала відіграти важливу роль на Всесвітньому конгресі комуністичної молоді, що проходив у Відні.  «…Мене попросили взяти офіційнин участь у цій акції американська організація…….Майже півроку я організовував різні акції , і нам вдалося протистояти брехні, яку хотіли поширювати комуністи…… Під кінець тижневого з’їзду мене повідомили, що комуністи знають, що це я був ключевим у акції проти їхньої пропагандистської кампанії, і задля моєї безпеки я повинен негайно покинути Відень...»

У травні 1960 року, Тарас Гунчак  здобув доктората з  історії Східної Європи. Після повернення до США він одержав посаду в Університеті Ратґерс – Нью Джерзі, де  став директором програми східноєвропейських та радянських досліджень, завідувачем кафедри історії та сенатом Ратґерського університету.

Його академічні досягнення також доповнювалися лідерством на спортивному фронті.  Він заснував і координував чоловічу волейбольну програму в Ратґерс-Ньюарк. Під його проводом команда, складена талановитими спортовцями українського походження, виграла  ряд престижних національних турнірів, («East Coast College championship», i  друге місце в, «National Association of Intercollegiate Athletics Championship»). 

У 1991 році прийняв посаду професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка.  У 2013 році отримав звання почесного доктора Національного університету «Києво-Могилянська академія».  

Після 44 років навчання в Ратґерському університеті він вийшов на пенсію у 2004 році.  Повага до його академічного внеску продовжувалася, і він був названий почесним професором і введений в Зал слави Рутґерса (Rutgers Hall of Fame).

Велика кількість наукових праць професора Гунчака зосереджена на українській історії ХХ століття, включаючи історію російського імперіалізму, де він описав Сталіна та його послідовників як таких, що «будують свою імперію на кістках мільйонів невинних жертв» під час Голодомору.  Він став головним редактором щомісячного журналу з літератури, перекладу, мистецтва, історії, політичних, соціальних та економічних питань «Сучасність».  Коли Україна здобула незалежність, він переніс видання до Києва.

Довго літній член організації Українського конґресового комітету Америки, (УККА),  Др. Гунчак до пенсії був головним редактором  щоквартальника «The Ukrainian Quarterly» і член редколегій багатьох журналів. Брав активну участь в організації Пласт-Нью-Йорк.

Професора Гунчака відданість до ідеї української незалежності була першочерговою. Організовував численні конференції, завжди орієнтовані на поширення точної та коректної інформації про Україну; брав участь у науковій діяльності, зокрема був членом Наукового  товариства імені Тараса Шевченка (НТШ) та Української вільної академії наук (УВАН). Він був ключовим в акції на підтримку та звільнення політичних українських дисидентів за  часів Радянського Союзу

Не менш важливою, oднією з його життєвих місій була популяризація української культури та збереження її історико-культурних скарбів. 

Трагедія Чорнобиля у квітні 1986 року призвела до створення Фонду допомоги дітям Чорнобиля, невід’ємну роль у створенні та управлінні яким відіграв професор Гунчак.  На шляху до незалежності України професор Гунчак провів значну кількість часу в Україні, де зустрічався з ключовими гравцями руху за незалежність. Він був присутній і записав для нащадків свої спостереження про ці історичні події. Виїжджаючи з України в грудні 1991 року, він писав: «Я не можу спокійно писати про це.  Вона принесла українській нації те, чого вона чекала поколіннями, за що тисячі віддали своє життя – за незалежність.  Нарешті їхня воля була виконана – Україна стала незалежною і суверенною державою».  Свої думки він виклав у мемуарі, «My Memoirs; Life’s Journey through WWII and Various Historical Events of the 21st Century”. 

Сфера наукових інтересів — політична історія України, Росії, Польщі XIX—XX століть була широкомасштабною. Тарас був автор численних праць, присвячених історії українських державницьких і визвольних змагань, розвиткові української політичної думки, репресіям і голодоморові в Україні. Ці праці мали значний розголос в академічному середовищі на Заході, руйнуючи усталену росієцентричну схему історії Східної Європи. 

Тарас Гунчак одержав за життя багато нагород і відзначень – нагороду Пилипа Орлика (1996) за сприяння розвиткові української демократії, Заслужений діяч науки й техніки України (1993), Відзнаки Верховної Ради та МЗС України (2004). 

Президент Віктор Ющенко нагородив Проф. Гунчака  у 2008 році орденом «За заслуги» – «За вагомий особистий внесок у зміцнення авторитету України у світі, популяризацію її історичних та сучасних скарбів, з нагоди 17-ї річниці Незалежності України.»

Любов професора Гунчака до сім’ї була незамінною. 19 серпня 1961 року одружився з Олею Карпенко,  яка була його вірною   супутницею протягом усього життя.  У глибокому смутку,  залишається дружина Оля разом  із синами, онуками та   дальшою родиною. 

Вічна Пам’ять

Відвідани 

четвер, 11 липня 2024 о год 4:00 – 7:00  

Stephen J. Priola Parsippany Funeral Service

60 N. Beverwyck Road

Lake Hiawatha, New Jersey 07034

973-335-4700

Заупокійна св. Літургія 

п’ятниця, 12  липня, 2024 

Українська католицька церква св. Володимира 

Glen Spey, New York