Смуток і туга живих

Минулого тижня все свідоме українство світу вшанувало пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні, що стало своєрідною даниною пам’яті невинно убієнних 7-10 мільйонів українців, які загинули внаслідок геноциду українського народу.

Ця страшна трагедія наших земляків практично торкнулася кожної сім’ї, що мешкала в Україні. Тому-то кожного українця ця давня, але вічно болюча рана бентежить і не дає спокою до нині… Не дивно, що не тільки в самій Україні, але й за її межами, де мешкає справжня українська душа, шанується пам’ять наших загиблих співвітчизників та клекотить гнів на адресу тих, хто вчинив цей злочин, і причетний до такої нелюдської трагедії. Не залишаються осторонь цієї справи і українці Павлодарського Надіртишшя – активісти тутешньої української громади. Шевченківці, як нерідко називають членів обласного товариства української культури ім. Т. Г. Шевченка, починаючи з 2003 року, щороку в листопаді вшановують пам’ять своїх однокровців.

У відповідь на заклик української держави та Світового Конгресу Українців, минулого року активісти громади провели низку заходів у зв’язку з 75 -річчям від дня Страшного Голоду в Україні, взявши участь у міжнародній акції “Незгасима свічка” під гаслом “Україна пам’ятає – світ визнає”, яка минулого року пройшла в 33 країнах світу. Не став виключенням і цей рік. У день трауру в українській церкві святих Петра і Павла настоятель храму отець Ярослав Головчук відслужив панахиду по загиблим від Голоду і разом з парафіянами помолився за невинно страчені людські душі.

У цей день у світлиці українського товариства були запалені свічки в пам’ять жертв геноциду, а бажаючі, серед яких були літні люди, молодь та учні українського відділення школи національного відродження мали можливість оглянути виставку плакатів “Забуттю не підлягає”. Кожен з 54 планшетів-плакатів виставки правдиво відтворює історичну хронологію долі мільйонів українців та людей інших національностей, які загинули внаслідок злочинної політики тодішньої влади. Усі ті злочини творилися в умовах суворої секретності і тому чимало людей, як в Україні, так і в цілому світі, не знають правду про достовірність фактів геноциду.

Про чимало достовірних фактів та документів можна було дізнатися із книг “Злочин” (упорядкована Петром Кардашем), “Розсекречена пам’ять в документах ГПУ–НКВД”, “Голод в Україні” та інші. У цей день у світлиці демонструвались відеоматеріали, які висвітлювали трагедію тих років, що охопила українську землю.

У цей вечір скорботи чимало активістів громади на підвіконнях своїх квартир запалили свічки жалоби, які символізували своїми вогниками пам’ять та тугу живих.

Визиває подив, що серед українців, якщо вони справжні українці, є люди, котрі наполягають на тому, що, мовляв, не потрібно згадувати минуле…Але ж те “минуле” – то наша гірка історія і про її сторінки повинен знати сучасник, щоб боронити майбутні покоління від подібної трагедії.

Вічна пам’ять і спокій загиблим від Голоду в Україні!

Михайло Росошанський

Світлини автора