Щоденник захисниці: Ярина Чорногуз

Ярина Чорногуз, 27 років. Українська поетка, волонтерка, військовослужбовиця. Замість філологічної кар’єри дівчина обрала берет морської піхотинки, входить до рейтингу «100 найвпливовіших жінок України за версією журналу Forbes. У своєму нещодавньому дописі Ярина відреагувала на російські звірства в Ізюмі.

***
Світ навряд колись зрозуміє нас. Для сучасної людини масові етнічні чистки та масові захоронення – це щось із кінофільмів. Що можна зняти в кіно про історію минулого, але аж ніяк про реальне.

Якщо хтось хоче поговорити про хороших росіян після цього, про те аби їм дати можливість «не програти війну» і «не спровокувати їх до ядерного удару» – поговоріть про злочин без покарання.

Про цю жахливу наївність, що вбиту людину можна затоптати в землю, ніби окурок від цигарки, який ти скурив у неналежному місці, і твій злочин буде навіки прихований. Бажання віднімати життя, тому що ти можеш, і тому що авось «пранєсьот».

Весь ваш достоєвський, булгаков і вся руска класіка вона про потяг до такого банального насилля без покарання, фотографії якого зараз роблять в Ізюмі.

Нє, нє пранєсьот.

Після цих кадрів – мені байдуже, застосують вони по нас ядерну зброю чи ні. Ми вже пережили страшніші речі. Ці закатовані люди, чиї тіла закопані по всіх окупованих територіях, наші сучасники – вони вже пережили гірше за ядерний удар.

Якщо мене у відрядженні запитають про переговори з росією, я запитаю у відповідь чи сідали б вони за стіл переговорів з нацистами нового тисячоліття, які закопують закатованих людей у землю, наче окурки?

Чи говорили б вони за одним столом з тими, хто чинив би з їхньою нацією геноцид?