Маргарита Рівчаченко: 25 років, пресофіцерка ЗСУ, яка зараз знаходиться на одній з найгарячіших точок цієї війни, на Донеччині. Українці, які мали дуже різний життєвий шлях, тепер об’єднані однією метою – перемогою над окупантом. Про те, як звичайні люди стають захисниками своєї держави, читайте у щоденнику Маргарити.
***
Привіт, я Маргарита, мені 25 і вже 9 місяць я військова.
За 9 місяців можна виносити і народити дитину, я ж за цей час встигла перепрофілюватися з піарниці та авторки текстів спочатку в парамедикиню, а згодом і в прес-офіцерку.
До 24 лютого я жила своїм прекрасним гламурним життям, щоранку накладала рожеві патчі, і вже зрозуміло, рожеві окуляри. Я працювала паралельно на 3 роботах, була прессекретаркою нардепа, незалежною піарницею та авторкою текстів для УП.
23 лютого я прилетіла з подорожі, де святкувала день народження, і вже 24 в обід була у військоматі.
Це було свідоме рішення, бо або ми всі воюєм і виживаєм, або – ні нас, ні країни не буде.
Тепер замість рожевих патчів в мене частіше чорні кола під очима, але точно більше розуміння життя і що в тому житті є важливим.
За цей час я встигла:
– послужити в Києві парамедикинею, проводити такмед навчання для бійців та комплектувати батальон аптечками;
– послужити прес-офіцеркою на Харківщині і вивезти контрнаступ;
– тепер я прес-офіцерка на Донеччині і в нас тут гаряче.
Як ви розумієте, легких шляхів в житті я не шукаю.
Якось одна журналістка після допомоги в пошуку героя назвала мене піксельною феєю – тепер це мій другий нік. Перший – Афіна. Бо богиня, бо війни, бо люблю красиво і грецьку міфологію.
Але війна ніколи не була моєю найбільшою проблемою. Тому в блозі я часто рефлексую та розповідаю про своє життя поза армією.
А ще люблю починати нове життя не з понеділка, сміятись, шампанське, тепло і любити.
