Руслана Лоцман, заслужена артистка України, кандидатка педагогічних наук, доцентка УДУ імені Михайла Драгоманова
Ще до повномасштабного вторгнення я отримала пропозицію поїхати до Бразилії на щорічний фестиваль української культури, який проводить наша громада в штаті Парана.
Ми познайомились з Президентом Українсько-Бразильської Центральної Репрезентації Віторіо Соротюком спершу по телефонному дзвінку, а пізніше – наживо, коли він приїздив до Києва зі своєю дружиною Еліаною. Мене одразу вразила ця чудова пара, у відносинах якої відчувається повага, гармонія та взаємодопомога. Пізніше я відчула це тепло в їхньому домі, коли вони приймали мене так гостинно, як свою родичку. В будинку все пов’язане з Україною – на столі вишита скатертина, на стінах – картини на козацьку тематику, на полицях у вітальні – книги про історію та традиції України, поезія відомих українських письменників, глиняний посуд, писанки, безліч українських сувенірів, подарованих друзями та гостями дому Соротюків. Тут жили всі артисти, які раніше приїжджали на український фестиваль в Бразилію, а от вже оселилась і я на два тижні свого перебування. Саме скільки часу було заплановано цьогоріч на український фестиваль, присвячений 33-річчю Незалежності України та Дню Української громади в Бразилії, який визнано національним святом на державному рівні. І це не дивно, адже тут живе понад 600 тисяч населення українського походження, для якого ми проводили цикл концертів у Куритибі, Прудентополісі, Пауло Фронтіні (штат Парана), м. Папандуві (штат Санта-Катаріна). Окрім запланованих заходів ми зустрілись з народними хоровими, танцювальними колективами, бандуристами, учнями шкіл, майстрами писанкарства, вчителями української мови та співів. Для тих, хто ще не був у Бразилії і читатиме цей нарис я спробую провести пісенну екскурсію, оскільки її величність Українська Пісня покликала мене в цей далекий край єднати українців всього світу.
Зупинка перша: Куритиба
Тут ми відвідали Український меморіал, Товариство українців Бразилії, Українську школу імені Лесі Українки, клуб «Полтава», головний офіс Українсько-Бразильської Центральної Репрезентації. Зустрілися з депутатським корпусом ради штату Парана, де з-поміж списку впливових політиків сучасності є представники з абсолютно українськими прізвищами, заспівали депутатці Марті Гуцуляк гуцульських коломийок та запросили поважних гостей на Український фестиваль, який стартував 23 серпня в Куритибі. Того ж дня ми познайомилися з Президентом Товариства Українців у Бразилії – Філіпом Орищиним. Товариство існує з 1922 року й об’єднує в собі Українську суботню школу імені Лесі Українки, танцювальний та хоровий колективи «Барвінок». Ф. Орищин є також керівником хору «Барвінок», який вже 94 роки функціонує та пропагує традиції україноспіву в Бразилії.
Ми мали виступ з хором «Барвінок» на сцені театру «Sesc da Esquina», де урочисто відкривали концерт з нагоди Дня Державного Прапора України. На заході були присутні посли різних країн, депутати, які спостерігали з глядацької зали відеопрезентацію-супровід до моїх пісень сучасної боротьби: фронтові кліпи «Комбат Маруся», патріотичну композицію з Ансамблем ЗСУ «Україна переможе!», родинну колискову-молитву «Хай закінчиться війна». Звісно, я співала й народні пісні, які люди підспівували, бо їх прадіди привезли в Бразилію не тільки пшеницю, а й слово-пісню-культуру свого роду. Доречі, про хліборобські традицій Бразилії – наша наступна замальовка.
Зупинка друга: древні ліси Моретсу
Віторіо Соротюк, він же Віктор Іванович, оскільки я називала його відповідно тому, як в Україні звертаються до людей після їх повноліття. Сьогодні моєму співрозмовнику-водію, який самостійно везе мене в мандрівку до лісів Моретса – близько 80-ти, втім він досить активний, енергійний та зацікавлений показати все найкраще співачці-гості з Батьківщини. По дорозі в авто ми слухаємо бразильські пісні з коментарями-перекладами про їх зміст та виконавців. Я вибираю одну з пісень і ми починаємо її вчити, аби на концерті заспівати людям не тільки наших українських, але й проявити повагу до господарів цієї землі. Флешку з піснями Бразилії я привезла додому як цінний сувенір. Віктор Іванович з дружиною розповідають в дорозі про ці місця, показуючи села та містечка, де живуть їх родичі та знайомі – всі українського походження.
Ми зупиняємось попити соку з тростини та скуштувати бананові цукерки. Дорога далеченька, ось ми вже на тому місці, де 133 роки тому вперше ступила нога українця. Це ліси з пальмами та бамбуком, річечка-потічок вздовж, як в Карпатах.
Останні новини
#DiasporaNews
