“Важливо закордоном залишатися українцями”: розмова з Катериною Аргіру

До Києва Катерина Аргіру летіла з Австралії двома літаками, їхала потягом і машиною – дорога зайняла понад дві доби. Разом із нею вперше побував в Україні двомісячний Андрійко, син Катерини. 

Материнство й громадська діяльність — не єдине, що поєднує жінка. Катерина співголовує Союз Українських Організацій в Австралії (СУОА), центральну організацію української діаспори в Австралії, співзаснувала Австралійсько-українську торгово-промислову палату, й благодійний фонд Future Ukraine для допомоги Україні. Її можна побачити як на традиційному мітингу під урядом із плакатом-закликом надати ЗСУ більше зброї, так і на перемовинах з провідними австралійськими політиками. 

Поміж розмовами про звикання до російських атак та повітряних тривог, ми поговорили про стимул допомагати Україні з-за кордону, родину пані Катерини, яка пережила заслання в часи СРСР, а також способи як українській діаспорі бороти “втому від війни”. 

Надалі ми наводимо пряму мову пані Катерини. 

“Побачити кому ми допомагаємо і як ще можна підтримати Українців”: чому Катерина приїхала в Київ

Україна завжди була дуже близькою для мене, у мене тут родина. Раніше я приїжджала щороку, навіть по кілька разів. Але цей візит – перший за останні 5 років: спочатку в мене народилася перша дитина, потім сталася пандемія COVID-19, потім народилася друга дитина. Незабаром, у серпні, я повертатимусь на роботу [після декретної відпустки – ред.], і вирішила, що зараз саме час приїхати в Україну. Ми купили квитки й буквально через тиждень прилетіли. Шлях був дуже довгий – загалом 50 годин дороги. 

Основна мета – зустрітися з людьми, яким ми, Союз Українських Організацій в Австралії (СУОА), допомагаємо, зрозуміти яка нині ситуація в Україні, визначити пріоритети підтримки й сфери для покращення в майбутньому. Як громада, СУОА надає Україні значну гуманітарну допомогу, а також військову. Для цих потреб у нас є два гуманітарні фонди – Ukraine Crisis Appeal i Future Ukraine, а також військовий – Defend Ukraine Appeal. З початку повномасштабного вторгнення Росії ми надали допомоги сукупно на майже 20 млн австралійських доларів (понад 13 млн доларів США). 

Окрім зустрічей з людьми та організаціями, яких ми підтримуємо, я запланувала низку зустрічей з урядовцями та громадськими організаціями, або дізнатися про стан справ. У Львові зустрілася з представниками Українського Католицького Університету, реабілітаційного центру Superhumans, яким ми допомагаємо фінансово, а також військовими, які приїхали з фронту, з-під Бахмута, аби розповісти яка нині ситуація, які є потреби. У Києві провели зустрічі з урядовцями, представниками Нацгвардії, Міноборони,  МЗС, та з губернатором Київської області. Я також мала можливість зустрітися з представниками інших фондів (Unite With Ukraine, Разом для України, Фонд Сергія Притули, Повернись Живим) з метою розглянути можливість для співпраці. Усе це допомогло побачити загальну картину, окреслити пріоритети адвокації, гуманітарної, військової допомоги. Надзвичайно корисно дізнатися про все з перших вуст.

“Продовжити боротьбу” родини: про громадську діяльність як вибір

Я виросла з бабусею, яка, на жаль, вже пішла від нас. За своє життя вона пройшла дуже важкий шлях – девʼять років у засланні в Казахстані у часи Радянського Союзу, де її катували, знущалися. Так само дідусь, який провів у засланні три роки. Там вони й познайомились. Попри все, бабуся й дідусь не припиняли боротись й завжди хотіли мати свою релігію, мову, жити в незалежній Україні. Напевно, цей вогонь передався мені. Я намагаюся продовжити їхню боротьбу й робити все можливе для допомоги Україні. 

Я народилася в Дублянах на Львівщині, дитинство провела в Канаді, зараз живу в Австралії. У діаспорі мене вважали “новоприбулою”, як і всіх інших українців, які емігрували значно пізніше, ніж представники вже усталеної в країни громади. 

Усе змінилося після початку агресії Росії проти України у 2014 році, а згодом – після повномасштабного вторгнення. Нині в усіх українців закордоном спільна мета, яка обʼєднує. Як представниця “новоприбулих”, я зрозуміла, що стати членкою громадської організації, яка вже досить довго існує – це мій спосіб поєднати різні хвилі міграцій. Дотепер це вдається: в СУОА ми поєднуємо досвіди новоприбулих й засновників громад. Це дозволяє створити потужну спільноту, яка знає як працювати з урядовими структурами в Австралії, залучати людей з України й інших країн світу, які також проводять адвокаційні кампанії на користь України. 

Аби краще інтегруватися в діаспору, я б радила новоприбулим українцям шукати цікаві для себе проєкти або організації. Існують різноманітні структури; крім того, нам завжди потрібні люди для спільної роботи, організації. Не обов’язково завжди створювати щось нове “з нуля”. Можна знайти обʼєднання, особливо ті, які потребують нової енергії й мають платформу, й додавати своє нове бачення, проявляти ініціативу. Важливо рухатися в одному напрямку з однією метою. 

Важливо залишатися українцями закордоном, адже це наша сутність, те, ким ми є. Я виїхала з України в 6 років, але завжди, коли питають, з-поміж “канадійка, американка чи австралійка” відповідаю “українка”. У нас унікальна культура, країна, це важливо оберігати й не втрачати. Адже хто, якщо не ми? 

Особливо це стосується дітей. У Канаді я пішла в другий клас і не знала жодного англійського слова, але за пів року вивчила мову. Не забути українську мені допомогло постійне спілкування вдома, ми оберігали мову. Батьки відігравали в цьому процесі провідну роль й брали на себе відповідальність зберегти мою українську ідентичність не лише зараз, але й для наступних поколінь.

Постійний тиск і системність: формула успіху СУОА

Нині наша громада набагато згуртованіша – не тільки в Австралії, загалом у світі. Різні суперечки відійшли на другий план, бо зараз маємо єдину мету. Всі, як маленькі мурашки, роблять щось, аби наблизити перемогу: волонтерять, збирають кошти, розповідають іноземцям про Україну – не лише через призму війни, а через багату історію, культуру. Ми розповідаємо, що наші цінності дуже близькі до цінностей західного світу. 

Один із наших найуспішніших кейсів – випадок з флотом списаних гелікоптерів Taipan. У січні стало відомо, що австралійський уряд планує розібрати гелікоптери на частини та знищити, а потім закопати в землю, замість того, щоб передати Україні. Ми одразу сконтактували з урядовцями, аби дізнатися чи є можливість зупинити процес. На жаль, нам повідомили, що вже нічого змінити не вдасться. Але нас така відповідь не задовольнила. СУОА почав залучати журналістів й просувати основну тезу: вчинок австралійського уряду з гелікоптерами був неправильний і несправедливий. Гелікоптери були ресурсом, який могла отримати Україна для евакуації й рятувати життя, а його просто знищили. 

“Вам пощастить, якщо про цю тему писатимуть три дні”, – чули ми від різних посадовців й громадських діячів. Але ми не покладали рук, наполегливо зверталися до всіх, залучили громади, наших австралійських друзів, прихильників України. Зрештою, кампанія, яка мала тривати три дні, тривала три місяці. Понад сотню статей, ефірів, інтервʼю. За лобіювання й тиску зі сторони СУОА, у Сенаті Австралії створили комітет щодо цього інциденту – попереду слухання й аналіз помилок. Представники громади надали свої свідчення, процес запустили. 

Так, гелікоптери Україна не отримала, але завдяки нашій адвокаційній кампанії й підтримці австралійського суспільства, Києву надали наступний пакет допомоги в розмірі 100 млн доларів. І це все попри те, що раніше ми чули, що немає бюджету для наступного пакета, Австралія “вже досить багато зробила” тощо. Тож, дійсно, постійний тиск і системність – ключ до успіху. 

Австралійське суспільство не любить конфронтацій і провадить процеси дещо повільніше, ніж зараз потрібно Україні. Тому частину роботи ми концентруємо на зусиллях пояснити чому потрібна саме зброя, чому війну не можна завершити перемовинами на умовах Росії, й чому допомога потрібна негайно. Це постійна праця – не одна стаття чи виступ. Раніше увага до України була значною, зараз – навіть якщо Київ та інші регіони атакують сотні російських ракет – подекуди в ЗМІ немає жодної новини. Наша громада передбачила такі зміни. СУОА проводить постійний аналіз настроїв: через опитування суспільства, з якими нам допомагає австралійська компанія, а також спостереження за кількостями донатів. Завдяки цим даним, ми знаємо, що 82% суспільства Австралії підтримують надання Україні допомоги. 

Щодо “втоми від війни”, наш спосіб це виправити – шукати інші способи донести інформацію. Наприклад, не через новини про атаки, а через заклик допомогти захистити українських дітей від російських атак. Втім, основне в цій дільності – постійний тиск, системність й послідовність.  

Кількість людей зменшилась і на наших традиційних суботніх мітингах і протестах. Ми вирішили не концентруватись винятково на питаннях зброї та війни, а розповідати про глобальні впливи агресії Росії, а також питання, які близькі й зрозумілі всім. Наприклад, як війна впливає на українських дітей, їхню психіку, як їм можна допомогти. Немає чужих дітей й вони мають жити в нормальному суспільстві, а не чути російські ракети над головою. Кожна мама чи кожен тато усвідомлюють що таке безпека дитина. 

Українська культура – ще одна перспектива, через яку ми розповідаємо про війну. СУОА прагне показати багатогранність, красу й унікальність нашої культури – для цього ми навіть плануємо привезти українських митців до Австралії. Також організовуємо виставки, покази, розповідаємо про вишиванки, танці, мистецтво. І щонайголовніше – трансформації в українській культурі, які відбулися. Так ми прагнемо тримати Україну на порядку денному й зберігати цікавість до її історії серед австралійського суспільства.

Військова допомога, інтеграція новоприбулих: плани на майбутнє

СУОА має план діяльності. Надання Україні військової допомоги, аби підтримати українських захисників на передовій – серед пріоритетів. Ми працюємо з кожним штатом, збираємо кошти. По-друге, нині концентруємось на візовому питанні для новоприбулих членів громади. Йдеться про близько 11 500 тисяч вимушених переселенців, які приїхали в Австралію вже майже три роки тому. Термін дії гуманітарних віз закінчується у 2025 році й наразі невідомо що буде далі. 

70% переселенців, які приїхали в Австралію, це жінки з дітьми. Варто знати чи буде ходити дитина далі в школу, чи доведеться повертатись до України, де війна. Загалом багато тривоги й невпевненості серед громади. Тому ми, як українська організація, нині проводимо перемовини з міністром імміграції Австралії й намагаємося знайти цей шлях і вихід з ситуації, щоб люди, наші українці, які приїхали під час війни, знали, що далі робити.

Також СУОА займається збором коштів для гуманітарної допомоги, визначенням характеристик цієї підтримки – залежно від потреб.

Обʼєднання “старої” й “нової” громади й інтеграція новоприбулих – ще один напрям діяльності. Наш підхід у цьому аспекті змінився. Якщо раніше ми чекали, що люди самі до нас прийдуть, а ми просто приймемо їх з відкритими руками, то нині СУОА створює можливості для діаспорян. Зокрема, робочі.

У межах організації ми створили вакансії менеджерів, коли українці можуть допомагати українцями облаштуватись, освоїтись, пояснити до яких організацій – Пласт, СУМ, церковних організацій, українських шкіл – можна податись. Це роль такого сполучника, людини, яка обʼєднує досвід з новою енергією, куратора. Досвід показує, що така практика ефективна й успішна. 

Після візиту до Києва, я можу поїхати назад в Австралію і, по-перше, доповісти нашій громаді яка в Україні зараз ситуація, куди надійшли наші кошти, як вони допомагають. А, по-друге, сформувати плани надалі, зокрема адвокаційні, адже ми спілкуємося з австралійським урядом безпосередньо й нам важливо знати що просити, які нині потреби. І, звичайно, подумати над активнішим залученням донорів і ефективним спрямуванням коштів. 

Важливо продовжувати закликати світову спільноту не боятись ухвалювати рішення на користь добра, підтримувати Україну. Всі офіційні зустрічі важливі, дискусії важливі, обіцянки, але основне – послідовність і рішучість, якої нині бракує. Якби у всіх, хто ухвалює рішення, була сміливість визнати де сторона світла, допомогти Україні, не зважати на закиди й погрози Росії, то війна закінчилась би набагато швидше. І головне – ми б зберегли життя й врятувати наших бідних людей від страждань. Важливо завжди керуватись людськими цінностями й ухвалювати правильні рішення.