28 червня 1996 року була прийнята Конституція України, норми якої закріпили правові основи держави, основні права і свободи українських громадян, а також визначили статус української мови як єдиної державної мови. Статтею 10 Конституції передбачено, що державною мовою в Україні є українська мова. 16 липня 2019 року набув чинності Закон України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”. 14 липня 2021 р. за наслідками розгляду справи щодо конституційності Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” Конституційний Суд України ухвалив рішення, в якому детально проаналізував питання статусу державної мови, зазначивши, що ”закарбований приписами частин першої, другої статті 10 Конституції України юридичний статус української мови як державної є водночас засадничою конституційною цінністю, питомою ознакою й ключовим чинником єдності (соборності) Української держави та невіддільною частиною її конституційної ідентичності.”
Конституційний Суд також закцентував увагу на тому, що українська мова є невіддільним атрибутом української державності, оскільки мовне питання постійно було присутнє в національно-культурній та політичній боротьбі українців за власну державу, а у бездержавний період саме українська мова заступала собою відсутність Української держави, поняття “державна мова” є складовим елементом поняття “конституційний лад”, іншим складником якого є, зокрема, поняття “державні символи”.
“Загроза українській мові, – наголосив Конституційний Суд, – рівносильна загрозі національній безпеці України, існуванню української нації та її держави, оскільки мова – це своєрідний код нації, а не лише засіб спілкування. Без повноцінного функціонування української мови в усіх ділянках публічного життя суспільства на всій території України українській нації загрожує втрата статусу й ролі титульної й державотвірної нації, що є рівнозначним загрозі зникнення Української держави з політичної карти світу. Українська мова – доконечна умова (conditio sine qua non) державності України та її соборності.
Той факт, що українська мова є базовим системотворчим складником Української державності та її основою, усвідомлений не лише нами, а й нашим ворогом.
В контексті зазначеного вище, лінгвоцид — цілеспрямоване нищення української мови як головної ознаки етносу, яке здійснюється шляхом її витіснення з різних сфер суспільного життя, примусового включення громадян України до російського мовнокультурного простору, асиміляції населення тощо, є способом демонтажу конституційного ладу України, однією зі складових російської політики знищення українського народу на окупованих територіях, яка визнана ВРУ, парламентами країн світу, міжнародними організаціями як геноцид.
Слід зазначити, що термін “лінгвоцид” застосовано у згаданому рішенні Конституційного Суду України. Зокрема, в ньому йдеться: “Важливо враховувати особливі історичні обставини, що склалися внаслідок цілеспрямованого насильного зросійщення України, яке тривало не одне століття під час перебування України в складі спочатку царської Росії, а згодом – СРСР. За часів царської Росії на використання української мови було накладено низку заборон. За радянських часів після нетривалого періоду українізації відбувалося масове знищення активних носіїв української мови, витіснення її практично з усіх сфер публічного (суспільного) життя. Шляхом репресій, “розстріляного відродження”, голодоморів, запровадження вищої освіти лише російською мовою, “гармонізації словників” тощо українська мова стала жертвою лінгвоциду, а українське суспільство зазнало тотального зросійщення”.
З огляду на це Уповноваженим із захисту державної мови ініційовано збір та документування фактів стосовно дій країни-агресора на тимчасово окупованих територіях, які спрямовані на витіснення української мови з публічного простору, суспільного вжитку, а також дискримінацію, переслідування чи репресії проти громадян України за мовною ознакою. Інформацію про дії окупантів та колаборантів отримуємо з відкритих джерел, повідомлень силових структур, засобів масової інформації, від органів влади та місцевого самоврядування, а також з російських та проросійських пропагандистських інтернет-ресурсів тощо.
2021 року спільно з Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, Крайовою Радою Українців Криму (КРУК), Рухом добровольців “Простір свободи” був підготовлений “Огляд щодо обмеження функціонування української мови на окупованих територіях”, що були захоплені 2014 року під ідеологічно-маніпулятивним приводом “захист російськомовного населення”. В документі, оприлюдненому 19 лютого 2021 року, наведені факти, що свідчать про здійснення Російською Федерацією на окупованих нею районах Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим, м. Севастополя цілеспрямованої політики винищення державної мови з усіх сфер суспільного життя, позбавлення права громадян на користування, вивчення та навчання українською мовою, дискримінацію та репресії щодо осіб, які публічно проявляють свою українську національну ідентичність, зокрема через спілкування українською мовою. В огляді, який вміщено в “Річному звіті про стан дотримання Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” у 2020 році” (Київ : К.І.С., 2021. – 176 с.), поширеного в Україні та за кордоном, дійшли важливих висновків, надали рекомендації та запропонували заходів протидії. Серед таких – “збирання та систематизування інформації про факти порушення мовних прав громадян України на окупованих територіях для підготовки звернень до міжнародних організацій та складання позовів до міжнародних судів; запровадження санкцій та порушення кримінальних справ щодо осіб, які реалізують політику держави-окупанта із згортання сфери застосування державної мови; докладення зусиль через інструменти міжнародної дипломатії для звільнення заручників, яких утримують окупаційні адміністрації, а також для застосування санкцій проти РФ за порушення прав людини”.
З повномасштабним вторгненням країни-агресора 24 лютого 2022 року на територію України ми посилили свою роботу в контексті означеної проблеми. Задля збору інформації щодо переслідування громадян України за мовною ознакою, серед іншого, була відкрита “телефонна лінія”, на яку звертаються та повідомляють про численні факти, що свідчать про утиски української мови. На сьогодні додатково акумульовано інформацію щодо витіснення державної мови з різних сфер суспільного життя на територіях, які перебували або які перебувають у тимчасовій окупації (оточенні, блокуванні), починаючи з 24 лютого 2022 року. Це, зокрема, громади Донецької, Харківської, Луганської, Запорізької, Херсонської, Чернігівської, Київської областей.
За даними з відкритих джерел нами зафіксовано понад 100 фактів, які свідчать про цілеспрямоване винищення державної мови в різних сферах суспільного життя, фактичне позбавлення права громадян на користування, вивчення та навчання українською мовою, дискримінацію та репресії щодо осіб, які публічно проявляють свою українську національну ідентичність, зокрема через спілкування українською мовою. Це може свідчити про плановану асиміляційну політику окупаційного режиму.
Акти лінгвоциду супроводжуються погрозами, залякуванням, застосуванням фізичної сили, психологічним тиском, обмеженням волі, викраденням, тортурами, вбивствами, іншими злочинами проти громадян України.
Медійна сфера
Серед перших кроків окупаційних адміністрацій стали обстріли українських телевізійних веж, вимкнення або захоплення українських телеканалів і радіостанцій, викрадення та вбивства журналістів та запуск свого пропагандистського телебачення. Приклади цього зафіксовані в окупованих містах Запоріжжя та Херсонщини: Мелітополі, Бердянську, Енергодарі, Новій Каховці, Таврійську, Херсоні, Каховці.
Публічний простір
Весь світ облетіло фото демонтажу українськомовної таблички на в’їзді до Маріуполя. Цей факт не поодинокий. У Херсоні, Мелітополі, смт Нікольське, смт Михайлівка, Василівці, Бердянську, Дніпрорудному, Вовчанську окупанти не лише змінюють в’їзні знаки на російськомовні, – вони демонтують і знищують національну символіку, українські банери, меморіальні дошки загиблим українським воїнам, змінюють вивіски на російськомовні на приміщеннях органів державної влади.
Освітній процес
Ще однією із жертв війни стала українська освіта. Факти переведення закладів загальної середньої освіти на російську мову навчання та російські освітні програми, звільнення директорів шкіл через відмову працювати з окупантами, примус директорів шкіл присягнути на “вірність росії”, заміна підручників з історії, запровадження посад “політруків” у школах тощо зафіксовані в Катюжанці, смт Донському, Мелітополі, Волновасі, Маріуполі, Генічеську, Каховці, Бердянську та Скадовську. У захопленому рф Маріуполі почали створювати осередок воєнізованої організації “Юнармія”.
Культурний простір
Численні факти, що містять ознаки лінгвоциду, зафіксовано у сфері культури. Бачимо, як на тимчасово окупованих територіях вилучають українськомовні книжки з бібліотек, вивозять і спалюють. Також в окупованих населених пунктах Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької, Київської та Харківської областей (Мелітополь, Херсон, Нова Каховка, Маріуполь, смт Козача Лопань (Харківська обл), Буча, Верхньоторецьке, Щастя) зафіксовані численні випадки проведення культурних заходів російською мовою, здійснюється випуск та розповсюдження газет російською мовою.
Сфера офіційного спілкування
Зафіксовано послуговування з боку колаборантів та представників окупаційних органів управління російською мовою під час поширення проросійської пропаганди та інформування громадян. Російська мова на тимчасово окупованій території стає мовою актів, роботи, діловодства, документації тощо.
Таким чином, системне впровадження з боку окупантів політики лінгвоциду на окупованих територіях та в районах ведення бойових дій – це злочинне порушення міжнародного права, законів України, що мають бути належним чином зафіксовані, розслідувані та представлені до суду. Винні мають бути встановлені та покарані.
Наведені факти не претендують на вичерпність і є певним узагальненням, проте надають можливість охарактеризувати діапазон і методи, якими послуговуються окупанти у спробах повалення конституційного ладу, знищення української державності та ідентичності загалом.
Зібрані матеріали регулярно надсилаються до державних інституцій, міжнародних правозахисних організацій, на адресу Європейської федерації національних мовних інституцій (EFNIL), асоційованим членом якої є Україна. Серед незмінних завдань – збір та систематизування інформації про факти порушення мовних прав громадян України на окупованих територіях з метою підготовки звернень до міжнародних організацій, складання позовів до міжнародних судів; запровадження санкцій та порушення кримінальних справ щодо осіб, які реалізують політику держави-окупанта із згортання сфери застосування державної мови; докладення зусиль для застосування санкцій проти РФ за порушення прав людини.
