
Розпочався 2025 рік, який знаменує ще один рік героїчного спротиву дикій московській орді. У цей рік Світовий Конґрес Українців (СКУ) розпочав масштабну адвокаційну кампанію українства в світі. Одним із ключових пунктів у стратегії цієї кампанії є роль мистецтва в захисті національних інтересів. У свою чергу українське кіновиробництво є важливим маркером нашої культурної ідентичності. Про останнє ми вирішили поговорити зі знаним українським режисером і сценаристом Тарасом Каляндруком.
- Пане Тарасе! Спробуйте підвести невеликі підсумки 2024 року в культурній сфері, особливо в сфері кіно.
– У сфері кіно минулий рік запам’ятався тим, що після численних звернень громадськості нарешті було звільнено одіозну голову Держкіно Марину Кудерчук і сумнозвісного міністра культури Олександра Ткаченка. Ця двійця запам’яталась українцям численними скандалами, проведенням непрозорих конкурсів, на яких «пропихалися» кінопроекти абсолютно сумнівної національної цінності і якості, та різноманітними корупційними оборудками. Якщо ми розглянемо цей рік в області інформаційної війни, то неозброєним оком видно активізацію рашистської пропаганди. Наступ йде на всіх фронтах, особливо на фронті кіно. У Канаді за державні кошти зняли фільм про «нелегке» життя московитських солдатів на війні – «Русскіє на войнє». Натомість образ українця в Канаді намагаються демонізувати: згадаймо хоча б провокацію із ветераном-дивізійником в канадському парламенті, за якою також стирчать московські вуха. У Парижі вийшов фільм про ідеолога російського націонал-большевізму Лімонова – спільний італійсько-французько-іспанський кінопроект «Лімонов, балада об Едічке». Росія зараз активно повертається в Голлівуд. Яскравим прикладом цього повернення є той факт, що цьогоріч фільм «Анора» про амурні пригоди сина російського олігарха отримав п’ять Оскарів, у тому числі один – за найкращий сценарій. Перед тим у Каннах він отримав «Золоту пальмову гілку». Показово, що головні ролі в цьому фільмі виконують російські актори, зокрема й горезвісний україножер-путініст, внесений до бази «Миротворець» за активну підтримку рашистської агресії, Юрій Борісов. З’явився також фільм про одного з американських супергероїв «Крейвен-мисливець», де головний герой – син російського мафіозі. І таких прикладів можна наводити дуже багато. А на початку 2025 року на екрани вийшов американський фільм «Ущелина», в якому зображено, як американці і московити ще від часів холодної війни і до наших днів спільними зусиллями активно протистоять вселенському злу. При цьому головними лиходіями у фільмі виступають представники західної приватної військової корпорації.
- Натомість українсько-американських фільмів, де українці і американці спільно протистоять московським терористам за роки війни зроблено не було. Чим Ви пояснюєте таку пасивність?
– Пояснити можна лише одним: у владі далі сидить багато прихованих агентів впливу кремля. Зараз, як ми бачимо, наші спецслужби пачками виявляють державних чиновників із російськими паспортами, а скільки ще їх є не виявлених! Також прикро, що наші кінороби ніяк не бажають позбутися колоніальної спадщини і далі намагаються «просунути» та нав’язати українській молоді героїв зі свого совкового дитинства. Наприклад, нещодавно директор Одеської кіностудії оголосив про намір перезняти ремейк совдепівського «Електроніка» – одного з ключових творів комуністичної пропаганди для дітей. Це твір московського письменника, в якому прославляється перемога радянських піонерів (комуністичний аналог ґітлер’югенду) над мафією однієї з країн Заходу. Тобто, за допомогою такої витонченої кінопропаганди все західне, капіталістичне у радянських підлітків з дитинства мало асоціюватися зі злочинністю. Не дивно, що актори-близнюки Торсуєви, які грали в цьому серіалі головних героїв, нині активно підтримують кривавого диктатора путіна і його вторгнення в Україну, а один із братів – Юрій – зараз знімається в ролі московського окупанта-горлоріза в черговому пропагандистському серіалі про війну з українцями – «Ополчєнскій романс». Паралельно з цим, в час, коли ми з Вами спілкуємось, також і московські кінопропагандисти активно готуються до зйомок ремейку «Пригоди Електроніка». Про серйозність їхніх намірів свідчить хоча б те, що сценарій цього ремейку пише сценарист культового в московії кримінального серіалу для підлітків «Слово пацана».
- Це той кримінальний серіал про молодіжні банди в СССР, який наробив галасу через те, що ним масово захоплюються українські підлітки?
– Саме так. У московії серіал «Слово пацана» став культовим, хоча й спричинив на болотахцілий шквал критики. Серед іншого творцям серіалу закинули звинувачення в спотворенні історичної реальності: московитські критики закидали, що в серіалі відсутні матюки, а це, мовляв, нехарактерно для тогочасного кримінального середовища. Тобто, рашисти, знімаючи кіно для підлітків, намагаються уникати обсценної лексики в кіно. Натомість в Україні ситуація кардинально протилежна. У нас що не візьми – сучасне кіно і серіали – суцільний суржик і матюччя. Причому ці фільми ще й фінансуються державою. Тобто, нам через кіно продовжують нав’язувати московський матюкальний менталітет. З дитинства я пам’ятаю часи, коли в українців матюкання вважалось опусканням себе до рівня московитів.
- Це правда. І в мові діаспорян, особливо старої генерації, ви не почуєте матюків.
– Крім того, після проголошення Україною незалежності кремль дуже активно продовжував і продовжує зараз просувати гасло, що українці і московити – нібито «єдіний народ». Для виправдання свого заперечення української культурної ідентичності московія намагається довести світові і українцям, що українська мова є нібито зіпсутою говіркою московитської. Також активізовано процес перетворення мови на суржик. Поряд з цим не припиняються спроби штучного нав’язування нашій мові московської нецензурної лексики.
Для впровадження суржику в Україні москва зробила ставку на своїх агентів впливу у всіх сферах культурного життя, почавши з літератури, що, як і кіно, має, серед іншого, і виховну функцію. Саме тому, взявши на озброєння старе комуняцьке гасло «геть сором!», наші самопроголошені «класики», серед яких, до слова, чимало колишніх членів і членкинь КПСС та випускників московського літінституту імені Горького, кинулись впроваджувати аморальщину, розпусту і суржик у новітню українську літературу. Так, цьогоріч «культовим» стає Іздрик, якого було відзначено Шевченківською премією за збірку віршів із матюками…
- Тобто, кремль використовує принцип сумнозвісного вікна Овертона, щоб через серію маніпуляцій завідомо неприйнятне перетворити в загальноприйняту норму?
– Саме так. І оскільки українська влада ніяк цьому не протидіє, цю роль має взяти на себе саме діаспора, яка могла б слугувати еталоном, визначати критерії і стояти на сторожі моральних цінностей. Але і тут бачимо проблеми. Наприклад, минулого року С.Жадана – одного з відомих апологетів суржику і нецензурної лексики в українській літературі, ще й до того активного борця з християнськими цінностями – Український Вільний Університет в Мюнхені відзначив званням почесного доктора з формулюванням – «за внесок у літературу». Напевно, за такі рядки з його поезії: «Як говорив Ісус, розкинувши руки: – Я повернуся ще, суки». Таким чином, хтось сильно «підставив» керівництво УВУ. Ця спецоперація нагадує спецоперацію москви з вшанування у канадському парламенті члена дивізії «Галичина» з наступним роздмухуванням міжнародного скандалу і звинуваченням українців у фашизмі. Так само і в мюнхенській історії з антихристиянським Жаданом проглядаються вуха кремля. Вочевидь, Вільному університету слід переглянути свою політику і позбавити Жадана, з його матюками, суржиком і послідовним антихристиянством, титулу почесного доктора.
- Все це надзвичайно сумно. А яка ситуація з суржиком і ненормативною лексикою, в сучасному українському кінематографі?
– З нецензурщиною і суржиком в кінематографі ситуація надзвичайно складна. Найгірше, що матюками і суржиком наповнені фільми для підростаючого покоління, такі як: «Стоп-Земля», «Назавжди-назавжди» та інші. До речі, фільм «Стоп-Земля» в 2022 році також був відзначений Шевченківською премією, вочевидь за матюки і суржик. І найгірше, що ці фільми були створені за сприяння Держкіно України. Якщо врахувати, що сучасна молодь більше дивиться кіно, аніж читає, це викликає велику тривогу. Я вважаю, що Світовий Конґрес Українців має звернути увагу на це питання. Варто зробити відповідне звернення до Міністерства культури України і Держкіно України щодо неприпустимості фінансування державним коштом фільмів із суржиком та московською нецензурною лайкою, спрямовані на підрив моральних постулатів українців і боротьбу проти християнських цінностей. Адже молодь, яка бачить у книзі чи постійно чує з екрану суржик і матюки, культ криміналу, врешті-решт вважатиме ці речі нормою.
- А як сталось так, що під час війни українська молодь захоплюється московськими серіалами на кшталт «Слова пацана»?
– Насправді, маємо закономірний наслідок багаторічної дегероїзації і примітивізації у сфері кіно всього патріотичного, українського. Адже для підлітків у нас не знімають якісне кіно чи серіали з українськими героями, яких можна було б наслідувати чи якими можна було б захоплюватися. Хоча в часи, коли в СССР і на його уламках процвітала кримінальщина, у нас народжувались свої герої, які виборювали і захищали українську незалежність. Але вони досі не потрапили на український екран. Де до прикладу серіали про студентські голодування на граніті? Де фільми про відродження «Пласту» чи «СНУМу» і протистояння їх членів московським спецслужбам? Де серіали про боротьбу молодих патріотів із «Бойового Гопака» з представниками московського кримінального світу? А там в реальності були дуже жорстокі протистояння, екранізація таких історій може зробити честь голлівудським чи східним бойовикам. Натомість у нас, мавпуючи московитів, продовжують розкручувати за допомогою різних «Носорогів» і «Диких полів» кримінальщину дев’яностих. І на цьому виростають нові українські покоління.
- Тобто через українське кіно продовжує йти витончена пропаганда «русского міра»? Як таке може бути?
– Найгірше те, що через свої серіали кремль вливає в голови молодого покоління українців свої імперські наративи. Зараз на каналі «Рассія-1», очевидно з натяком «можем павтаріть», знімають серіал про князя Андрєя Боголюбского.
- Того самого, що 1169 року вщент зруйнував Київ ще до татар і вирізав тисячі киян?
– Так, а ще цей персонаж, якого московити називають «пєрвим велікароссом» (до речі, його справжнє ім’я при народженні було Кітай, адже його матір’ю була донька половецького хана Аєпи), відзначився ще й тим, що вкрав ікону Вишгородської Божої Матері і вивіз її в московію. А щоб краще усвідомити всеосяжність московської колоніальної пропаганди в Україні, слід згадати, що на стіні Володимирського собору Києва масовий вбивця киян, мародер і крадій християнських святинь Андрєй Боголюбскій ще з кінця ХІХ ст. присутній в образі святого. Причому зображений він у повному озброєні, з оголеним мечем в руці, яким він немилосердно рубає киян, не шкодуючи ані дітей, ані жінок, ані старих. Тобто, киян століттями змушували молитися до вбивці їх предків…
- Це жах! З успіхом могли святцем зробити іншого руйнівника Києва – хана Батия, чи бузувіра Сталіна… До слова, в московських церквах поширені ікони Сталіна – найбільшого людиновбивці останніх часів.
– Цікаво, що ще за кілька років до Революції гідності московський патріархат запустив в себе меседж, що саме до Андрєя Боголюбського, як до «милостивого миротворця і невинного страстотерпця», слід молитися «за визволення Києва від українців».
- Але в 2020 році прозвучала інформація, що Православна Церква України позбавила Андрія Боголюбського статусу святого.
– Так-то воно так, але фреска «святого» у Володимирському соборі нікуди не зникла, люди і далі перед нею б’ють поклони і моляться. Колоніальний маркер залишився.
- Але повернімось до кінопропаганди, які ще виклики є в цьому напрямку?
– Головним викликом і далі залишається намагання москви нав’язати і українцям, і світові загалом своє бачення нинішніх кривавих подій. Показовим є те, що поряд із великою кількістю фільмів про звірства укрів, боротьбу з ними, московити зняли фільм «Глухі коханці» про кохання московита і українки під час війни. Тобто, вони намагаються нав’язати думку, що насправді московити білі і пухнасті, із ними українцям слід дружити, а не воювати, при цьому традиційно замовчуючи, що саме вони розв’язали цю війну. Причому це не перший такий фільм. Наприклад, після початку повномаштабного вторгнення, в 2022 році, в Італії з’являється фільм про ЛГБТ-кохання російського солдата і українського хлопця. Хоча продюсером фільму зазначений Різаріо Горгон, а режисером Морганті Патріньяні, обидва – італійці, зрозуміло, що за ідеєю фільму стоїть російська агентура. Навіть назва фільму – «Без кордонів» – вочевидь, навіяна знаменитою тезою злочинця путіна, що кордони Росії ніде не закінчуються. Ба більше, рашисти намагаються «пропихати» в західні фільми окремими фрагментами свої наративи. З якогось дива у нових американських, французьких чи британських фільмах та серіалах герої, аби виявити свою вченість, починають цитувати або, бодай, згадувати Пушкіна, Толстого, Достоєвського тощо. Це явище теж має ознаки спланованої кампанії впливу на свідомість західного глядача. На жаль, і українці, які споживають такий західний продукт, теж певною мірою потрапляють під рашистський вплив.
- Ми бачимо, як рашисти для проведення своїх терактів масово вербують в Україні молодь і підлітків, що свідчить про повний провал патріотичного виховання. І тут головна роль мала б належати кінематографу, адже, як показує досвід, один вдалий патріотичний фільм може зробити більше, ніж тисячі промов із патріотичного виховання. То що ж слід зробити, аби український кінематограф став національним кінематографом і створював такі фільми?
– На мій погляд, це і є головним завданням світового українства в культурній сфері – допомогти перетворити сучасний український кінематограф із постколоніального у кінематограф справді національний. І вже те, що Світовий Конґрес Українців погодився підставити плече, ставши офіційним партнером кінопроекту «Конотоп», вселяє надію і свідчить, що світовому українству не є байдужа ситуація в українському культурному протистоянні московському агресору. Цей фільм, над яким ведеться робота, спростує вигадану рашистами тезу, що українці і росіяни – єдиний народ, якого нібито сьогодні штучно розділяють через інтриги західних держав. Створивши блокбастер про Конотоп, ми покажемо всьому світові, що ще більш як три століття тому українці успішно громили московитів, які прагнули знищити Україну.
- – Вірю, що цей надважливий проєкт таки буде зреалізовано, і бажаю Вам, пане Тарасе, нових творчих успіхів і звершень на цій вкрай важливій стезі.
– Щиро Вам дякую за розмову!
Розмову вела Ярослава Хортяні