Дорогі громадяни!
Рівно 105 років тому саме тут, на Софійській площі у Києві, були проголошені такі рядки: «Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України».
Це слова з Акта злуки, який об’єднав українські землі по обидва береги Дніпра в єдину державу. І з цієї нагоди сьогодні ми відзначаємо День Соборності України.
Щороку 22 січня ми завжди згадували про два ключові уроки тих часів, два дороговкази для всіх поколінь української нації: щоб здобути власну державність, треба боротися, щоб її вберегти, потрібно єднатись.
І настав день, коли всім нам випало довести: ці обидва уроки засвоєно. Всі українці знають цей день. Згадуючи його, можна не називати рік, достатньо числа й місяця. Це 24 лютого.
Коли ми показали, що соборність і самостійність України для нас справжні, а не декларативні цінності. І ми не віддали свою державу, а з першого дня війни довели: відсіч повномасштабній агресії ворога дає повномасштабна єдність народу. Не символічно, не епізодично, не на словах, а на фронтах – на всіх напрямках бойових дій проти неволі. В усіх формах битви за збереження України. Соборної, самостійної, сильної.
Віддаючи їй належне, починаючи з 1990 року, українці створювали живі ланцюги єдності. Української єдності, що простягається із заходу на схід. 24 лютого українці знову взялися за руки. Обравши знову не окови рабства, а ланцюг єдності. Різниця лише в тому, що він набув нової форми. Коли для кожного українця не стало понять «мій» чи «не мій» регіон, бо кожен куточок України, кожне місто й село стали рідними. Коли ми стали рідними одне одному. Коли українці з Києва, Харкова, Львова, Одеси, Дніпра б’ються за українців на Донбасі й у Криму, на півдні й півночі. Коли українці із Закарпаття, Буковини й Галичини відчиняють двері своїх домівок і дають прихисток українцям із Маріуполя, Херсона, Запоріжжя. Українці й українки, які воюють. Українці й українки, які працюють. Українці й українки, які допомагають. Українські матері й українські діти, які, втративши домівки, перебувають за кордоном і роблять свій внесок у спільний спротив, збирають і передають те, що необхідно тут. Коли українці з кожного регіону працюють для захисту кожного регіону.
Повний текст звернення: Офіс президента України
