Пітер Дікінсон, британський журналіст та дослідник, редактор UkraineAlert в Atlantic Council, головний редактор Business Ukraine Magazine та видавець журналу Lviv Today
Усього за два тижні [операції на Курщині] Україна взяла під контроль більше російських земель, ніж путінській армії вдалося захопити в Україні з початку 2024 року. Зухвалий літній наступ Києва заскочив Кремль зненацька і змінив сприйняття війни, яка, на думку багатьох, повільно, але неухильно рухалася до неминучої перемоги Росії. В історії сучасних воєн рідко кому з військових вдавалося здійснити настільки приголомшливий сюрприз.
Курська операція з самого початку – 6 серпня – зайняла центральне місце в міжнародних заголовках і є однією з головних новин у всьому світі. Скрізь, крім самої Росії. Поки світова преса, затамувавши подих, повідомляла про перше з часів Другої світової війни вторгнення в Росію, контрольовані Кремлем російські медіа отримали вказівку применшити значення українського наступу й переконати вітчизняну аудиторію, що присутність українських військ на кордонах Росії є “новою нормальністю”.
Упродовж останніх двох тижнів ця стратегія була надто очевидною на російських федеральних телеканалах, при цьому транскордонну операцію України висвітлювали порівняно мало. Будь-які згадки, як правило, супроводжували евфемістичні посилання на “ситуацію” або “події в Курській області”. Сильний дискомфорт Кремля, мабуть, найяскравіше проявився в минулому вихідному випуску головної російської програми про поточні події “Недільний вечір з Володимиром Соловйовим”, під час якого російський депутат і гість студії Андрій Гурульов заявив, що “Зараз найголовніше – усім заткнути рота”.
Пропагандисти Росії беруть приклад із самого Путіна. Кремлівський диктатор залишався напрочуд мовчазним щодо операції України й обмежився лише кількома публічними заявами. Зокрема, не спробував мобілізувати російський народ проти “загарбника” або займатися історичним повчанням, що робить зазвичай. Навпаки, він вибрав навдивовижу стриманий підхід. Путін спочатку назвав вторгнення “масштабною провокацією”, а потім порівняв українську армію з “терористами”.
Останніми днями Путін намагається підкреслити свою нібито байдужість до вторгнення в Росію серією рутинних поїздок. Спочатку він полетів до Азербайджану на дводенний візит для зміцнення двосторонніх торговельних зв’язків. Далі поїхав до Чечні вперше за тринадцять років. Жодна з цих поїздок не була терміновою або хоч якось пов’язаною з наступальною операцією України.
Попри цю дуже продуману демонстративну байдужість, є численні ознаки того, що Путін насправді надзвичайно стурбований українським вторгненням. Його очевидне презирство протягом останніх двох тижнів, коли він слухав звіти російських військових командирів про фейкові перемоги на полі бою, надихнуло користувачів соцмереж на безліч мемів. У одному особливо показовому випадку Путін розлютився під час телевізійного засідання уряду, коли виконувач обов’язків губернатора Курської області наважився розповісти про масштаби територіальних здобутків України.
Ця поведінка не є новою. Дійсно, Путін давно славиться тим, що зникає під час національних криз, і ця небажана репутація поповнилася численними зникненнями протягом вторгнення в Україну. Проте, небачений характер контрнаступу України робить його нещодавню позицію особливо показовою.
Фото: Gavriil Grigorov / Reuters
