Едвард Лукас, британський письменник, журналіст, фахівець із питань безпеки.
Джерело: Лукас під час вечері для експертів з безпеки в Лондоні; Substack.
Мені пощастило пам’ятати часи Холодної війни. Вона мала свої страшні моменти, але ми були частиною сильної коаліції. Ми були більшими, сильнішими та багатшими за наших противників. Наша система працювала, їхня – ні. Ми мали ідеї, в які вірили. І ми воювали у справжній війні проти рівного суперника, яка залишилася в пам’яті.
Зараз все зовсім інакше. Наша коаліція розділена, її увага розсіяна. Ми вже бачили непередбачувану ненадійність попередніх адміністрацій США, а ця, ймовірно, буде ще гіршою. Інші економічні та політичні моделі здаються ефективнішими за нашу. А наші збройні сили не готові до війни, яка наближається.
Я все своє життя попереджав про це. У 1980-х роках я боровся проти комунізму і висвітлював його падіння. Мене арештовували, били, допитували й депортували комуністичні спецслужби. Після 1991 року, коли я жив у країнах Балтії, мені стало очевидно, що Росія – це не обіцяний новий ринок і надійний партнер у питаннях безпеки, як часто стверджувала загальноприйнята думка. Ні, Росією керували злочинці та шпигуни з глибоко вкоріненою імперською свідомістю, що була особливо небезпечною для її сусідів. Способи, які Росія застосовувала в країнах Балтії й в інших місцях, зокрема пропаганду, підкуп, фізичні погрози, підривну діяльність, саботаж і психологічну війну. Звучить знайомо? Росія також перетворила історію на зброю, неправдиво звинувачуючи інші країни в нацизмі, ігноруючи при цьому той факт, що її власна імперія ґрунтується на масових вбивствах і брехні.
Нас попереджали. Як, наприклад, колишній президент Естонії Леннарт Мері, у своїй промові в 1994 році в Гамбурзі. Його пророче застереження про небезпеку, що радянська ностальгія стала основою нового кремлівського імперіалізму, так розлютила керівника російської делегації, що він вийшов із зали, рвучко вдаривши дверима.
Цікаво, чи зможе хтось здогадатися, хто це був? Ось підказка: він очолював комітет зовнішньоекономічних зв’язків міста Санкт-Петербург. Володимир Володимирович Путін.
В епоху, коли історичний контекст не береться до уваги, може бути важко зрозуміти, що політизоване тлумачення минулого стало основною рушійною силою путінської ідеології, зокрема, коли пропагандисти кажуть, що Україна не є справжньою країною. Майбутні історики, ймовірно, будуть здивовані, чому ніхто не запобіг й не передбачив війну Путіна в Україні, повністю спровоковану історичними викривленнями.
Адже на кожному етапі дотепер було б дешевше та простіше виступити проти Путіна, так само, як ми могли б уникнути нашої безвідповідальної залежності від Китаю.
Але ми не впоралися.
Ця країна (Велика Британія) та її союзники зараз стикаються з найсерйознішою кризою у сфері оборони та безпеки за життя кожного, хто присутній у цій залі. Ця криза завдасть жахливих, можливо, катастрофічних наслідків. Але цю ціну досі не платимо не ми, або інші країни того, що я називаю комфортним Заходом. Її платять мільйони українців. Мертві, покалічені, травмовані, осиротілі та вигнані – їхні шанси на нормальне життя зруйновані.
Жертва українців купила нам час. Ми його витратили. Ми не допомогли їм, коли наша допомога була б найбільш ефективною. Якби ми діяли рішуче, а не вагаючись, Україна не перебувала б у такій скруті, її лінія фронту не розпадалася б, її народ не був би виснажений, а її енергетична інфраструктура не була б знищена. А попереду нас чекає ще гірше, адже приходить зима.
Наші санкції проти Росії зазнали невдачі.
Фото: Університет Вітовта Великого
