Єлизавета Козленко та її колишній чоловік Ігор дивом вижили після удару росії по київській телевежі. Відтоді монітор клінічних досліджень перетворилась на бійця інформаційної війни, що використовує свої знання, вміння та таланти заради майбутньої перемоги України.
1 березня вони проїжджали повз вежу на своїй машині в той самий момент, коли росіяни вразили її двома крилатими ракетами. Ліза миттю вистрибнула за машини, наказавши Ігорю зробити те саме, і швидко лягла на землю – серед мертвих тіл під зливою осколків та уламків. Дотримуючись інструкцій з попередніх тренінгів, вона закрила голову руками і відкрила рот, спостерігаючи, як поруч з нею падають, шиплять і вибухають осколки. Потім вони побігли в безпечніше місце, оскільки «злива» тривала.
Єлизаветі пощастило уникнути ушкоджень, але Ігор був поранений, мав сильну кровотечу. Інструктуючи його, як зупинити кровотечу, вона спробувала викликати швидку допомогу, але нічого не вийшло, оскільки не змогла назвати точну адресу. Люди підказали їй адресу сусідньої лікарні, і вона побігла зупинити машину, яка йшла якраз у бік небезпечного місця (її автомобіль отримав серйозні пошкодження). Ця машина відвезла Ігоря до лікарні, де лікарі витягли з його тіла осколки, і він залишився на ніч у реанімації.
За два тижні до повномасштабної війни Ліза вирішила, що не поїде з Києва. Коли Росія вторглася, вона волонтерила в Червоному Хресті, робила пожертви, доставляла ліки та інші речі першої необхідності, допомагала територіальній обороні. Але те, що сталося в перший весняний день, її трохи налякало. Війна, ймовірність бути зґвалтованою, полоненою, депортованою до росії… Вона також не почувалася безпечно у своїй квартирі, в чекаючи в невідомості на наступний удар. Тож коли друг сказав їй, що в територіальній обороні є вакансія прес-офіцера, вона з радістю зібрала рюкзак і за 30 хвилин поїхала.
До її обов’язків у теробороні входило спілкування з іноземними ЗМІ, брати-давати інтерв’ю, робити переклади (вона вільно володіє англійською, на середньому рівні іспанською та португальською, а також польською на базовому рівні) та робити будь-що інше, пов’язане з цими обов’язками. Крім того, Ліза також використовувала знання англійської для допомоги добровольчому медичному батальйону «Госпітальєри» та ініціативі «НародВійсько».
З визволенням Київської області від орків Єлизавета повернулася до своєї квартири. Формально вона все ще перебуває в Українській добровольчій армії територіальної оборони, але зараз діє як доброволець на журналістському та гуманітарному фронтах. Вона також продовжує те, що розпочала ще як активний прес-офіцер – працює з Джоном Свні, британським журналістом-розслідувачем і письменником, над його проектами. (Книга Свіні про путіна «Вбивця в Кремлі» вийде 21 липня).
«Я використовую знання англійської на користь України всюди, де можна, – каже Ліза. – Немає в мене такого одного місця, куди я б після війни хотіла поїхати. Ні, мені дуже хочеться зараз лишатися в Україні. Ставати й відбудовувати Київ та інші міста».
На основі статті в Zmina та особистих контактів.
Photo Credit: Giuseppe Attard
