Даян Френсіс
редакторка канадського National Post, старша науковиця, співробітниця Atlantic Council
Конфлікти Ізраїль – Газа та Україна – Росія є результатом світової війни, розпочатої в 1999 році Володимиром Путіним для того, щоб відродити імперію Радянського Союзу. Військова машина Росії, яка воліє діяти в тіні, відповідальна за більшість світових конфліктів.
Це не моноліт, що крокує парадним кроком, а прихована гідра з тисячами мацаків, які тягнуться по всьому світу і неабияк відросли за останні десятиліття. Путін прагне радше вести гібридну війну і використовує країни-вигнанці, а також недержавних гравців, таких як терористи або політичні екстремісти, для розпалювання заворушень і повстань найманців. Він перетворює продовольство і паливо на зброю, саботує економіку, вибори, репутацію і промисловість. Російські спецслужби розбещують цілі держави, катують, отруюють або підкуповують людей, викрадають дітей, беруть людей у заручники, проводять кібератаки та кампанії з дезінформації в промислових масштабах.
Така тактика призвела до двох великих війн у Європі та на Близькому Сході, і, попри численні докази причетності Росії, у світі немає єдиної думки з приводу того, що це третя світова війна і її необхідно зупинити.
Натомість лідери країн сперечаються про подальші дії й про те, чи варто допомагати Україні фінансово замість Ізраїлю, так, ніби за всіма конфліктами не стоїть те саме Зло. Тільки глобальний альянс зможе зупинити війну Росії.
Якщо розглядати сучасні геополітичні проблеми через призму світової війни, організованої іншим безжальним лідером, то тут немає місця ані умиротворенню, ані нейтралітету, ані уникненню, ані мріям про те, що переговори, припинення вогню або мирний діалог зупинять хаос. Тільки ліквідація російської мережі в усіх її обличчях приведе до миру. Союзниками Росії на державному рівні є Іран і Північна Корея, але Москва також фінансує і навчає тисячі недержавних суб’єктів, які всюди впроваджуються для створення проблем. Хамас і Хезболла – відомі терористичні партизанські армії, що перебувають на утриманні Росії та Ірану, але також є ціла низка антизахідних країн, політичних партій, терористичних «сплячих осередків», рухів і лідерів. Нарешті, є величезна звичайна армія Росії, а також найманці групи Вагнера, які зіграли величезну роль у дестабілізації Східної Європи, Близького Сходу, Африки та Венесуели. Усі вони мають бути переможені.
Натомість світ зараз зосереджений на полях убивств в Ізраїлі та в Україні, але їх слід розглядати як трагедії, що сталися через стратегічну сліпоту світу щодо існування цієї підступної глобальної війни.
Наприклад, нинішня ситуація в Ізраїлі ілюструє принаймні дві помилки: нездатність Ізраїлю та інших країн розпізнати й зупинити залаштункові маневри Путіна; і уповання на звичайні збройні сили в забезпеченні безпеки проти невловної гібридної війни. У результаті 7 жовтня (у день народження Путіна) ХАМАС знищив 1400 осіб, попри численну армію Ізраїлю і «дружбу» Путіна з Біньяміном Нетаньяху. У відповідь Ізраїль завдав масованих бомбових ударів і здійснив наземне вторгнення в Газу, щоб знищити ХАМАС, начебто це статична національна держава, а не хитромудрий мобільний повстанський рух, який уже «покинув місто».
До моменту прибуття танків ХАМАСу вже в місті не було або він ховався за мирними палестинцями як щит. Шалена відповідь Ізраїлю зруйнувала половину Гази, вбила тисячі мирних жителів, але знищила лише кілька десятків терористів. У результаті Росія та її глобальні мацаки отримали можливість використовувати ефір, посиливши тяжке становище палестинських мирних жителів, які постраждали від рук Ізраїлю. Це сколихнуло світову громадську думку і призвело до критики Ізраїлю навіть серед його союзників. Теоретично, якби світ зрозумів, що замишляє Путін, то гібридний військовий потенціал союзників міг би виявити й запобігти атаці або, не зумівши цього зробити, провести «хірургічну» контратаку з меншими втратами серед мирного населення. Але тепер репутацію Заходу та Ізраїлю підірвано, американських політиків розділено, арабських і мусульманських союзників відчужено, а можливість розв’язання проблеми двох держав відкладено на невизначений термін.
Не дивно, що за кілька днів Володимир Путін дав рідкісне інтерв’ю катарській телекомпанії Al Jazeera, в якому висловив стурбованість “катастрофічним зростанням” кількості загиблих мирних жителів в Ізраїлі та секторі Газа. “Російський лідер також повалився на політику Вашингтона на Близькому Сході, яка, за його словами, виявилася невдалою, оскільки не враховує потреби палестинців”, – йдеться на сайті.
Відсутність глобального підходу до хижацьких дій Росії дає змогу нацькувати одного союзника на іншого або здійснити серйозну стратегічну помилку, яка завдає шкоди всім.
Очевидно, що єдиний альянс повинен створити гібридний контрнаступ, у рамках якого він здатний виявляти, відстежувати, передбачати, впроваджуватися і знищувати Росію, Іран та їхніх зловмисних недержавних акторів до того, як вони нападуть. Нездатність мобілізувати глобальні сили проти Росії дає змогу Путіну отримувати географічні або політичні дивіденди, розділяючи й підкоряючи супротивників, ізолюючи цілі та створюючи нестабільність у всьому світі.
Україна – ще один приклад того, що відбувається, коли цивілізований світ не може об’єднатися проти Росії. У 2008 році Путін вдерся в Грузію, а потім у 2014 році – в Україну без особливих протестів з боку Америки, Європи та інших країн. Режим Обами вирішив провести “перезавантаження” відносин із Росією – безглузда стратегія, враховуючи соціопатію путінського режиму. Цей прорахунок, поряд з умиротворенням, призвів до вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Але якби Захід розумів, що Путін використовує щодо Заходу тактику «нарізки салямі», прагнучи знову домінувати у Східній Європі, то були б застосовані інші стратегії. Для початку Європа усвідомила б, що ніколи не зможе повністю залежати від російської нафти й природного газу; НАТО давно б розширилася на Скандинавію, Грузію та Україну, а Захід вклав би мільярди в захист колективної безпеки й не був би змушений грати в перегони останні 20 місяців.
Окрилена цими двома великими перемогами, Росія продовжить свою «гібридну війну» в глобальному масштабі. Вона фінансуватиме будь-які антиамериканські, антиєвропейські, антиізраїльські або антинатовські групи, ЗМІ, політичні партії та лідерів.
Такі зусилля вже принесли свої плоди. Мацаки Путіна підтримують таких антиєвропейських популістів, як Марін Ле Пен у Франції, Віктор Орбан в Угорщині, словацьких і сербських політиків, британський рух “Брекзит”, білих супремасистів в Америці, а також таких антиєвропейських діячів, як Стів Беннон, Дональд Трамп і Такер Карлсон в Америці – незалежно від того, знають вони про це чи ні.
Росія також використовує міграцію в Європу та Америку для політичної та соціальної дестабілізації. Після російських військових інтервенцій у Сирії та в Україні до Європи прибуло до 20 млн біженців. Жодна з юрисдикцій не забезпечила охорону своїх кордонів і не провела належну перевірку тих, хто в’їжджає.
Якщо погодитися з моїм твердженням про те, що третя світова війна вже триває, то не буде зайвим припустити, що серед десятків тисяч чоловіків із Венесуели та Центральної Америки, які в’їжджають до США, є шпигуни, злочинці, наркокур’єри або терористи. Крім того, ще тисячі прибувають з інших країн, зокрема з Росії. А Європа перебуває в гіршому становищі, оскільки не має континентального військово-морського флоту і затоплена претендентами на отримання статусу біженця, які останнім часом прибувають на човнах із Близького Сходу або з країн Африки, де сильний вплив Росії.
Китай залишається осторонь цієї глобальної війни, всупереч хвалькуватим заявам Путіна про «безмежну дружбу». Росія б дуже хотіла переконати Китай відкрити третій театр світової війни, вторгнувшись на Тайвань.
Але це лише відвертальний маневр Кремля в поєднанні з прийняттям бажаного за дійсне. Після вторгнення в Україну Китай дистанціювався від Росії й відмовився від надання їй військової допомоги. Військові завоювання – це не стиль Китаю. Його зовнішня політика має меркантильний характер і здійснюється в рамках ініціативи “Один пояс – один шлях”. Крім того, Пекін почав рух у напрямку розрядки у відносинах зі США та Європою з власних інтересів, щоб у майбутньому підтримати свій експорт та економіку. І він теж побоюється Росії, як і слід було б.
Саме Росія, а не Китай ініціювала і підтримала єдині повоєнні вторгнення в Азію – в Корею і В’єтнам. Обидва конфлікти на довгі роки втягнули США в боротьбу з партизанськими арміями, в якій союз звичайних військ зайшов у глухий кут.
Сьогодні Росія залишається глобальним злом і виграє свою світову війну. Ось чому альянс повинен зупинити й знищити її смертоносну військову машину.
