Д-р Майкл Лаврівський, австралієць українського походження, академік, письменник, бізнес-консультант, колишній голова Фонду українських студій при Університеті Монаша, колишній редактор журналу Australian Ukrainian Review.
Джерело: Австралійський інститут міжнародних справ
Переконання, що російська агресія проти України зумовлена лише бажанням РФ зберегти нейтралітет України як буферної держави, ігнорує певні реалії. Найважливіша з них – це те, що військові дії Росії та застосування геноцидних тактик проти українців провадяться у рамках ширшого історичному наративу, спрямованого на відновлення домінування над територіями, які розглядаються як невіддільна частина російської ідентичності.
У нещодавній статті для Australian Outlook виконавчий директор [австралійського аналітичного] Центру незалежних досліджень (CIS) Том Свіцер заявив, що “стратегічною метою” Росії у війні проти України є “анексія частини української території та значне ослаблення країни, що б унеможливило її вступ до НАТО”.
Жодних доказів на підтвердження гіпотези, що “значно ослаблена Україна” не могла б вступити до НАТО, Свіцер не надав. Навіть якби Україна була загнана у глухий кут і погодилася на територіальні поступки, які розділили б її, вона все одно за визначенням (тобто через те, що Росія не змогла її захопити) мала б сильнішу армію, ніж деякі чинні члени НАТО. Усе, що було б необхідне для вступу України до НАТО, – це політична воля інших держав НАТО. До того ж Західна Німеччина була “слабкою і розділеною” у 1955 році, коли її прийняли до НАТО, – це був стратегічний імператив. Це не призвело до ядерної війни, а, навпаки, стало ефективним стримуванням для СРСР. Якби Україна була членом НАТО у 2014 році, Росія, ймовірно, не вторглася б. Єдина причина, чому Росія боялася розширення НАТО, полягала в тому, що це позбавило б її можливості вторгнення в Україну.
Том Свіцер та інші, хто вважає, що теперішня війна – це “провина НАТО”, не усвідомлюють, що Росію не стримав би український “нейтралітет”. Путін завжди прагнув повного підкорення України та її остаточного включення до складу Російської держави. Війна Росії проти України велася з 1990-х років за допомогою м’якої сили: корупційних газових контрактів, просування зрадницьких олігархів, таких як Віктор Медведчук та його телеканалів, підтримки переповненої агентами ФСБ Російської православної церкви в Україні та проникнення російських агентів в українські інститути та безпекові структури.
З огляду на ці два з половиною роки, ідея Свіцера про те, що “російські збройні сили не мають достатньо потужності для завоювання України”, не може підтримати його тезу про те, що ця війна ніколи не була імперським завоюванням. Це твердження підривається тим фактом, що на російському телебаченні очікували, що Україна впаде за 72 години, так само як і Білий дім, топові генерали США, німецькі міністри й самі російські військові, які почали вторгнення у своїх парадних уніформах. Гнів Володимира Путіна через провалене вторгнення, що призвів до масштабних чисток у військовому та безпековому керівництві в березні 2022 року, свідчить про те, що він теж думав, що Україна впаде за три доби.
Очевидна байдужість Росії до вступу Швеції та Фінляндії до НАТО, що збільшує кордон НАТО з Росією і наближає Санкт-Петербург до НАТО, свідчить про те, що “розширення НАТО” ніколи не було справжньою проблемою. Лідери Росії ніколи не вважали, що НАТО вторгнеться на їхню суверенну територію, і це було правильним припущенням (хоча тепер Україна поза НАТО була змушена оборонятися). Коли Швеція та Фінляндія вступили до НАТО, що деякі спостерігачі вважали “ескалаційним кроком”, Росія відповіла перекиданням військових частин з фінського кордону на свої сили вторгнення в окупованій Україні. Ось наскільки “стурбоване” російське керівництво “оточенням НАТО”.
Фото: Shutterstock
