Минулого тижня любителі української літератури мали приємність зустрітися з укладачем збірника “Антологія українського постмодерного оповідання” письменником Юрієм Винничуком з Львова, з перекладачами – професоркою Львівського університету Аллою Татаренко та доцентом Бєлградського університету Міленою Іванович, котрі наблизили сербськогочитача до нових течій українського прозового постмодернізму.
Мова йде про збірку перекладених сербською мовою творів сучасних українських письменників, котрі не друкувались у радянські часи, бо їхні твори виламувались із аспекту соціалістичних напрямків. Юрій Винничук сказав, що це не перша його антологія (ним уже видано такі антології: “Українська готична проза 20-го століття від Івана Франка до сьогоднішнього часу” та “Чорт зна що”), і він з задоволенням робить це. На його думку, такі видання, які включають недруковані раніше або заборонені твори, дають можливість нашим сучасникам побачити класиків у зовсім іншому світлі.
Письменник-бунтар Юрій Винничук, твори якого, як і його сучасників – постмодерністів 80-их років XX століття, не друкувалася бо виходили за рамки традиційного. Несподіваною була розповідь письменнника про його переклади з староірландської мови. Це була помста видавцям та великим критикам і науковцям. Він придумав твір начебто ірландського поета часів середньовіччя (13 століття) Рянханбара, і начебто переклав його на українську. Тема – облога Києва татаро-монголами. Твір як унікальна знахідка, увійшов до Енциклопедії української літератури, на цю тему написано не одну докторську дисертацію і його вихваляють як твір, що стоїть поруч із Словом о полку Ігоревім. Коли ж Винничук признався, що це видумка його мстливої природи, – вже було пізно – наукові кола вже користувалися придуманим джерелом. Так він придумав також українську поетесу XVII століття Любовичівну, яку “як рідкісну знахідку” друкували і вихваляли кабінетські цензори та тутешні літературні критики.
Від імені видавництва “Стилоса” Франя Петринович сказав, що багато країн світу дають багато власній літературі, однак малочисленні країни (до них належить і Сербія) люблять свою літературу, але мало їй дають. Він відзначив цінність антології, яка дякуючи авторам і перекладачам дає можливість висвітлити і світові літературні течії. Зіставляючи видану антологію з творами сербських постмодерністів 80-90 років, він проводить між ними паралель.
Професор Алла Татаренко, одна з перекладачок, наголосила, що антологія є одночасно національною й універсальною. Тут презентовано загальнолюдські цінності. Ці книги допомагають нашим народам віднайти відповіді на багато запитань, відчути красу іншої літератури і стати частиною світового письменства.
Інфослужба Товариства “Просвіта“
Василь Дацишин
 |
 |
 |
