Сьогодні Україна та українці у всьому світі відзначають 140 років з дня народження генерала Марка Безручка – легендарного українського військового діяча та полководця, героя оборони Польщі від російсько-радянської військової агресії, одного з творців “Дива на Віслі”, завдяки якому Польща змогла зберегти свою незалежність у війні 1920 року проти Радянської Росії.
Марко Безручко народився на Запоріжжі, у місті Токмак, яке нині окуповане російськими військами та за визволення якого наразі ведуть бої Збройні сили України. Початково здобувши педагогічну освіту, деякий час працював вчителем, але згодом вирішив стати військовим. У 1908 році закінчив Одеське піхотне юнкерське училище, а влітку 1914 року – Миколаївську військову академію в Санкт-Петербурзі. Незадовго після випуску одразу відправився на фронт у складі Російської Імператорської Армії. Першу світову війну пройшов у якості начальника штабу піхотної дивізії.
З початком Української національної революції у березні 1917 року, Безручко, разом з багатьма побратимами українського походження, став на бік повсталого українського народу і взяв активну участь у створенні і розбудові частин української армії.
Наприкінці 1918 року Марко Безручко був призначений начальником оперативного відділу Генерального штабу Армії Української Держави, який керував діяльністю української розвідки і контррозвідки.
У березні 1919 року полковника Марка Безручка призначили начальником штабу Корпусу Січових Стрільців, командиром якого був полковник Євген Коновалець. Разом із Січовими Стрільцями пройшов тяжкі бої з російськими більшовиками на Поділлі та Волині.
1 січня 1920 року Головний Отаман Української Народної Республіки (УНР) Симон Петлюра доручив полковнику Безручку сформувати 6-ту стрілецьку дивізію Січових Стрільців. Після підписання союзного Варшавського договору між УНР та Польщею, у квітні 1920 року 6-та січова дивізія Безручка спільно з українськими та польськими військами розпочала наступ на Київ і 7 травня того ж року визволила столицю України від російсько-більшовицької окупації. Утім, вже через місяць Червона Армія перехопила ініціативу на фронті і союзні українсько-польські війська були змушені відступати.
Під кінець серпня 1920 року фронт перемістився на Холмщину по лінії Красностав-Замостя. У цей час полковник Безручко перебрав командування Середньою групою військ Армії УНР. 28 серпня-2 вересня 1920 року очолював оборону Замостя та вийшов переможцем у запеклих боях проти “непереможної” більшовицької першої кінної армії Семена Будьонного.
Українська перемога під Замостям не дала можливості Будьонному з’єднатися з основними російсько-більшовицькими силами, які паралельно вели наступ на Варшаву з метою повалення діючого польського уряду та створення на території Польщі “радянської республіки” на чолі з Феліксом Дзержинським. Не діставши вчасного підкріплення, російсько-більшовицькі війська були розгромлені на підступах до Варшави поляками на чолі з маршалом Юзефом Пілсудським. В історію Польщі ці події увійшли під назвою “Дива на Віслі” й ознаменували закінчення збройної боротьби за створення незалежної польської держави.
За героїчну оборону Замостя Марко Безручко отримав звання генерала. Однак, незалежну українську державу, на жаль, було втрачено. В еміграції генерал Безручко довгий час працював заступником військового міністра уряду УНР в екзилі та опікувався добробутом інтернованих у Польщі українських вояків. Згодом працював у Варшаві в польському військовому картографічному інституті та очолював Українське воєнно-історичне товариство. З листопада 1940 року і до своєї смерті у віці 60 років у 1944 році займав посаду міністра військових справ уряду УНР в екзилі.
Сьогодні постать генерала Марка Безручка є одним із символів українського військового хисту, а також символом військового побратимства поміж українським та польським народами. Ім’я українського генерала широко вшановують та популяризують у Польщі, а його могила у Варшаві є одним з традиційних місць урочистих польських державних церемоній.
Утім, сам Марко Безручко до кінця своїх днів зберіг вірність українській державі і народу. У 1938 році польська влада з нагоди 20-ліття відновлення незалежності Польщі нагородила українського генерала найвищим орденом “Vіrtutі Міlіtarі”, проте той відмовився його прийняти. “Я воював за Україну, а не за Польщу!” – заявив генерал Безручко.
