120 років легендарному Володимиру Горовицю

Сьогодні Україна та українці у всьому світі відзначають 120 років з дня народження видатного українського та американського піаніста, одного з найвидатніших піаністів в історії музики Володимира Горовиця. Його віртуозна техніка гри стала визнаним у світі еталоном ще за життя Маестро і не лишала байдужим нікого, а глядацькі зали шаленіли від його виступів. Недарма Горовиця називали “Королем Королів піаністів” та “останнім великим романтиком”. У часи, коли Україна перебувала під владою російсько-радянського ярма, талант Горовиця гучно і яскраво презентував українську культуру з найвищих і найбільш шанованих світових сцен. 

Виходець із заможної та поважної київської єврейської родини, Володимир Горовиць зробив вражаючу і блискучу кар’єру у Сполучених Штатах Америки. За час своєї активної концертної діяльності, з 1962 до 1989 року, Горовиць завоював 25 премій “Grammy”, а наприкінці свого життя, у 1986 році, був удостоєний найвищої державної нагороди США – Президентської медалі Свободи – яку отримав з рук Рональда Рейгана.

Водночас, доля видатного піаніста не була простою. Уперше малий Володимир сів за фортепіано у свої 5 років. Після випуску з Київської консерваторії, талант і потенціал Горовиця вже був очевидний для усіх – про нього навіть писала тодішня київська преса. На початку 1920-х рр. юного піаніста активно запрошують на гастролі до Санкт-Петербурга та Москви, які закінчились великим успіхом. Однак, Горовиць не бачив свого майбутнього в СРСР – атмосфера радянського тоталітаризму його пригнічувала, а родина була під постійним наглядом спецслужб. 

У 1925 році він зміг виїхати закордон. Спершу до Німеччини, а згодом, у 1928 році, до Сполучених Штатів, де остаточно осів у 1939 році. Після еміграції радянська влада неодноразово йому погрожувала, а згодом арештувала його брата та батька, яких назвали “ворогами народу”. У 1930-х рр. їх запроторили до ГУЛАГу, звідки вони вже ніколи не повернулись.

До Києва Володимир Горовиць більше ніколи так і не повернувся, хоча до кінця своїх днів часто і з теплом згадував рідне місто. Себе він з гордістю називав українцем, з чим пов’язаний один відомий епізод в його творчій діяльності: одного разу, виступаючи спільно з британським оркестром, Горовиць розлютився його повільності і вигукнув: “Я – українець, і покажу британцям що таке темп!”

Сьогодні творчість великого Володимира Горовиця лишається яскравою частиною видатного українсько-американського культурного спадку та єднає культури двох народів і країн, а сам він лишається у числі найбільш яскравих представників світової та української культури ХХ століття.