100 років від часу закінчення Холодноярського повстання

Сьогодні минає 100 років від часу останнього бою повстанців Холодного Яру за свободу і незалежність України. Світовий Конґрес Українців та українські громади всього світу вшановують пам’ять українських героїв.

9 лютого 1923 року ув’язнені окупаційною радянською владою повстанські командири та козаки Холодного Яру – великої лісової місцевості у Центральній Україні, яка була епіцентром потужного та організованого українського національного повстання проти більшовицького режиму у 1919-1922 рр. – підняли бунт у Лук’янівській в’язниці Києва. Протягом 4 годин майже у центрі захопленого російськими більшовиками Києва тривав бій з відчайдушними українськими патріотами. У цьому бою загинули – але не скорилися окупантам – останні 38 захисників української держави.

Від часу окупації Української Народної Республіки Радянською Росією у 1921 році, протягом ще майже 2 років, Холодний Яр лишався нескореним острівцем української національної державності. Бій 9 лютого 1923 року став останнім акордом Холодноярського повстання і ознаменував остаточне встановлення радянської влади в Україні. 

Ці водночас трагічні, але й величні події української історії справили значний вплив на становлення українського національного характеру. Повстання у Холодному Яру стало однією з національних легенд, яку українці передавали з уст в уста протягом десятиліть російсько-радянського панування і зберігали у діаспорі аж до часу відновлення незалежності України. 

Гасло холодноярських повстанців – “Воля України або смерть!” – стало одним із гасел боротьби українців за свободу і незалежність своєї країни у ХХ столітті. А з початком російської військової агресії проти України ці слова стали життєвим кредо для усіх її захисників. Навіть сьогодні воїни Сил спеціальних операцій – еліта українського війська – у пам’ять про подвиг своїх предків приймають урочисту присягу на вірність Україні у Холодному Яру.

Історія повстанців Холодного Яру нагадує нам про те, що навіть у найбільш відчайдушних ситуаціях українці не опускають рук і продовжують боротьбу. Але, водночас, вона нагадує і про те наскільки життєво важливо на сьогодні відстояти незалежність і свободу України у війні з російським агресором, щоб наступним поколінням українців більше не довелось переживати жахи російської окупації.

Сьогодні маємо бути як ніколи єдиними, зосередженими та цілеспрямованими у нашій підтримці України та її народу перед обличчям геноцидної російської загарбницької війни.

Слава Україні!